ТАКА Є ЄДИНА ЦЕРКВА ХРИСТОВА

У листопаді 2000 р. Йозеф Рацінґер, тодішній кардинал-префект Конгрегації віровчення, виступив із доповіддю про еклезіологію конституції ІІ Ватиканського Собору Lumen Gentium. Подаємо фрагмент цієї доповіді.

Я хотів би визначитися з позицією стосовно найбільш суперечливого пункту конституції  Lumen Gentium – значення пункту 8, який навчає: "Така є єдина Церква Христова, що її в Символі Віри визнаємо одною, святою, католицькою й апостольською, … здійснюється (subsistit) в Церкві Католицькій, під управою наслідника Петра і єпископів у спілці з ним". 1985 року Конгрегація віровчення була змушена визначитися з позицією щодо цього тексту, оскільки вийшла друком книжка Леонардо Боффа, у котрій підтримується ідея, що єдина Церква Христова, якою вона здійснюється в Римській Католицькій Церкві, може також здійснюватись і в інших християнських Церквах. Годі казати, що уряд Конгрегації віровчення зустрів це гострою критикою.

У спробі відобразити, де ж ми сьогодні перебуваємо у прийнятті теології ІІ Ватиканського Собору, питання інтерпретації вислову "здійснюється в" є неминучим, і пособорний Учительський Уряд Церкви 1985 р. дав коротке офіційне роз’яснення, детально представлене в контексті тез Л. Боффа. Нам не потрібно вдаватися в ці подробиці, бо наша мета більш фундаментальна. Тезу, прихильником якої був тоді Бофф, можна назвати еклезіологічним релятивізмом. Вона знаходить своє обґрунтування в теорії, що "історичний Ісус" буцімто не мав задуму створення Церкви, але все ж заснував її. Церква як історична реальність розпочала своє існування тільки після Воскресіння.

На противагу цьому, католицька Традиція вибрала іншу стартову позицію: вона впевнена в авторитеті євангелістів і довіряє їм. Ісус, Котрий проповідував Царство Боже, зібрав навколо себе учнів для його реалізації. Він не лише дав їм своє Слово як нову інтерпретацію Старого Завіту, а в таїнстві Останньої вечері залишив їм дар нового єдиного Центру, через який кожен, хто визнає себе християнином, може стати одним цілим із Ним в абсолютно новий спосіб. Святий Павло назвав цю єдність буттям одним тілом із Христом – як єдність одного тіла в Духові. Стає очевидним, що обітниця Святого Духа не була розпливчастим проголошенням, а походить із реальності П’ятидесятниці; отже, фактом є те, що Церква була задумана та встановлена не людиною, а створена Святим Духом, чиїм творінням вона є і продовжує бути.

Христова Церква не є невидимо прихованою за численними людськими конфігураціями, а реально існує як істинна Церква, яка проявляється через сповідання віри, таїнства та апостольське наступництво.

Тут необхідно трохи детальніше дослідити слово "здійснюється". Цим висловом Собор відрізняється від формулювання Пія ХІІ, який в енцикліці Mystici Corporis Christi каже: "Католицька Церква є (est) єдиним Містичним Тілом Христа". Різниця між subsistit (здійснюється) та est (є) містить у собі всю екуменічну проблему. Слово subsistit (здійснюється) виростає з давньої філософії, що пізніше була розвинута схоластиками. Грецьке слово hypostasis, яке відіграє центральну роль у христології, описуючи єдність божественної та людської природи в особі Христа, приходить саме з цього бачення. Слово subsistitere є особливим випадком слова esse, що стосується суб’єкта, який має власне буття. Собор навчає нас, що Церква Ісуса Христа як конкретний суб’єкт у цьому світі перебуває в Католицькій Церкві. Словом subsistit Собор хоче висловити унікальність Католицької Церкви та неможливість її помноження: Церква існує як суб’єкт історичної реальності. Вчення ІІ Ватиканського Собору, вживаючи слово subsistit згідно з католицькою Традицією, абсолютно протилежне еклезіологічному релятивізмові: Церква Ісуса Христа справді існує. Він сам прагнув її існування, а Святий Дух послідовно творив її після П’ятидесятниці, попри незліченні падіння людей, та підтримує в її сутнісній ідентичності. Ієрархія є не шкідливою екстерналізацією, а лежить у глибинній суті конкретного характеру Воплочення. Господь тримає своє слово: "Пекельні ворота її не подолають" (Мт 16, 18).

Йозеф Рацінґер (Бенедикт XVI)

L’Osservatore Romano (Ватикан), 19 вересня 2001 р.

(Скорочений переклад "КВ")