КОНСТИТУЦІЯ ЦЕРКВИ – ЄВАНГЕЛІЄ

У рамках рубрики "Діти Собору згадують" Войцех Камінський і Марек Валюш розмовляють з о. Анджеєм Цубербіром (1922 – 2000) – доктором теології, професором Університету кардинала Стефана Вишинського. Він вивчав зв’язок релігії з культурою, священицькі покликання та місце мирян у Католицькій Церкві.

Що таке конституція для Церкви?

Єдина конституція Церкви – Євангеліє. Його послання містить у собі вчення, закон і навіть культ Церкви. Євангеліє постійно наново проголошується в Церкві, і до нього Церква завжди має наново звертатися. А Lumen Gentium, поруч із трьома іншими соборними документами, була названа конституцією з огляду на важливість справ, яким ці документи присвячені.

Конституція про Церкву (КЦ) представляє Церкву як народ Божий, залишаючи на другому плані образ Тіла Христового, який домінував раніше.

КЦ вживає і визначення "Містичне Тіло Христа". Обидва поняття вказують на те, що Церква є містерією. Вона не лише інституція, яку можна описати соціологічно або історично, але потребує погляду з позицій віри. ІІ Ватиканський Собор уживав визначення "народ Божий", бо воно давало історієспасительну перспективу. Можна сказати, що "Містичне Тіло Христа" описує Церкву немовби зсередини, а вираз "народ Божий" – з точки зору Божих задумів, у перспективі всієї історії підготовки встановлення Церкви через народ Божий Старого Завіту, а також із перспективи покликання всіх людей до Церкви і до спасіння.

Так Христос веде все людство до втраченої первинної єдності, а може, навіть до єдності, що її на початках не існувало і яка пов’язує між собою Особи Пресвятої Трійці. Без такого погляду на спасіння Христове ми не можемо зрозуміти того, що Церква є таїнством спасіння світу. Церква може бути істинною лише як спільнота любові. У ній усі люди мають ставати щоразу ближчими, знаходити своє братерство і спільне синівство в Богові.

Але дуже часто це не так…

Церква, як і сам Христос, – для грішників, і до Церкви належать грішники. Якщо Церква завжди називалася святою, то тільки тому, що її члени освячуються Христом у таїнствах, освячуються вірою, надією, любов’ю.

14-й розділ нагадує: "Не спасеться, однак, той, що, хоч і до Церкви приналежний, то, не витримавши в любові, в Церкві тілом вправді, але не серцем перебуває".

Для спасіння замало формального зв’язку з Церквою, якоїсь до неї приналежності. Треба реалізувати те, чого вимагає Христос, треба вірити Богу і покладатися на Нього. Треба любити Бога і ближнього, а любов ця має виражатися в дотриманні заповідей.

Колегія єпископів – наступниця колегії апостолів і в єдності з Папою має найвищу владу в усій Церкві (КЦ 22). Що означає "має найвищу владу"? Яке місце в цій колегії посідає Папа?

Визначення "повна і найвища влада" стосується як Папи з його приматом над усією Церквою, так і колегії єпископів. Однак слід пам’ятати, що Папа належить до колегії єпископів як її глава. Тому не можна протиставляти Папу і колегію, це не два різні суб’єкти влади в Церкві.

Не можна прирівнювати структури влади в Церкві до будь-яких державних структур. Влада в Церкві формується через співвідношення з волею Христа, виражає її. Але ми завжди пізнаємо її в конкретних суспільно-політичних умовах, у яких діє Церква.

Що означає вираження влади в Церкві як служіння?

Сутність пастирської влади в Церкві полягає не в нав’язуванні якихось законів, а в закликові до виконання певних постанов, апелюванні до людської свободи. Саме там, де є заклик до свободи людини, на мою думку, служать людині.

Книги Нового Завіту виразно навчають, що єдиним священиком є Ісус Христос. Чи правильно говорити про священство осіб, які виконують службові функції в Церкві?

Послання до Євреїв протиставляє священство Христа священству Старого Завіту. Ісус – єдиний Архієрей Нового Завіту, бо Він вічний, воскрес, сидить по правиці Отця і завдяки цьому постійно діє в Церкві. Натомість ті, які виконують функції священицького служіння, є немовби знаками діяння Ісуса Христа в Церкві. Як вільні й розумні особи, утім, вони діють не від власного імені.

Скорочений переклад "КВ" за виданням: "Діти Собору ставлять питання" (Dzieci Soboru zadają pytania // Pod redakcją Zbigniewa Nosowskiego. Wstęp – bp Tadeusz Pieronek. – Biblioteka Więzi, Tom 89).