Про складний
період середньовічної історії Візантії – бурхливий, з огляду на релігійну
та політичну перспективу, – йдеться у катехизі Папи Бенедикта XVI.
Святий Теодор
народився 759 р. у благочестивій шляхетній родині. Його матір Теоктисту та
дядька Плато, настоятеля монастиря в Бітинії, було проголошено святими. Саме
дядько ввів Теодора у чернече життя, до якого він долучився у віці 22 років.
Отримавши священицькі свячення з рук патріарха Тарасія, невдовзі був змушений припинити
з ним взаємини, бо Тарасій толерантно поставився до громадянського шлюбу
імператора Костянтина VI. Це призвело до вигнання Теодора до Солуня 796 р.
Наступного року він був помилуваний імператорською владою імператриці Ірини, чиє
благовоління спонукало Теодора і Плато перенести з міста монастир студитів,
разом із великою частиною спільноти ченців Saccudium,
аби уникнути навали сарацинів. Таким чином розпочалася важлива "Студитська
реформа".
Однак життя
Теодора й надалі було сповнене подій. Зі звичною йому енергією він очолив опір
проти іконоборства (яке підтримував імператор Візантії Лев V). Процесія з
іконами, організована ченцями-студитами, була придушена владою. Між 815 та
821 рр. Теодора бичували, ув’язнювали та висилали до різних місцевостей
Малої Азії. Нарешті, йому дозволили повернутися до Константинополя, але не до
свого рідного монастиря. Тому він разом зі своїми братами оселився по той бік
Босфору. День його спомину у візантійському календарі припадає на 11 листопада,
що є ймовірною датою його смерті 826 р.
В історії Церкви
Теодор відзначився як один із великих реформаторів монастичного життя та як
захисник поклоніння святим образам, разом зі святим Никифором, Патріархом
Константинополя – у другому періоді іконоборства. Теодор усвідомлював, що
питання вшанування ікон випливає безпосередньо з самої істини про Воплочення.
У своїх книгах Теодор проводить порівняння між стосунками Предвічної
Трійці, де існування кожної з Божих Осіб не нищиться їхньою єдністю, та двома
природами Христа, які в Ньому не становлять небезпеки для єдиної Особи Логосу.
Теодор також стверджує, що відмова від вшанування образу Христа означатиме
відкинення Його спасительної допомоги, яка підносить людську природу, бо
невидиме Предвічне Слово з’являється у видимому людському тілі, освячуючи таким
чином увесь видимий світ.
Теодор та його
брати були тісно пов’язані з реформою чернечого життя у Візантії. Їхня
важливість могла б бути визначною навіть з огляду на їхню кількість. Тоді як у
монастирях того часу зазвичай було близько 30-40 ченців, то з "Житія
Теодора" знаємо, що загальна кількість ченців-студитів становила понад
тисячу осіб.
Головні елементи духовної
доктрини Теодора – це любов до воплоченого Господа і Його присутності в
Літургії та іконах; вірність хрещенню та обітниці життя у спільноті Тіла Христового,
що її він розумів як єдність християн між собою; дух бідності, стриманості та
самозречення; чистоти, покори та послуху – супроти примату егоїзму, який
нищить соціальні структури та мир у душах; любов до духовної праці; духовна
любов, що народжена через очищення власного сумління, власної душі, власного
життя.
Студитський статут,
відомий під назвою Hypotyposis,
систематизований невдовзі по смерті Теодора, був прийнятий, з незначними
змінами, на горі Афон 962 р., коли святий Атаназій Антоніт заснував тут
монастир Велику лавру, та у Київській Русі на початку другого тисячоліття, коли
святий Феодосій запровадив його у спільноті Києво-Печерської лаври. Істинне
значення статуту виявилося надзвичайно позачасовим. Численні тенденції
сьогодення загрожують єдності віри та штовхають людей на небезпечний духовний
індивідуалізм і духовні гордощі. Необхідно докласти зусиль, щоб захистити та
зміцнити досконалу єдність Тіла Христового, у якій можуть гармонійно
поєднуватися сила порядку та щирі особисті стосунки в Духові.
Бенедикт XVI
Ватикан, 27
травня 2009 р.
(Скорочений
переклад "КВ")
Немає коментарів:
Дописати коментар