ОСПІВАНИЙ У ПСАЛМАХ

Ліван – єдина християнська арабська країна, а крім того, ще й одна з перших, які прийняли християнство. Це зелена країна гір та оспіваних у псалмах правічних кедрів. Світло Євангелія туди приніс сам Христос: Він не раз проходив повз давні портові міста Тир і Сидон. До речі, Він навіть ставив їхніх мешканців за приклад євреям (пам’ятаєте: якщо б у Тирі й Сидоні відбувалися такі речі, то вони б давно навернулися?).

На початку жовтня я мав нагоду вінчати у Лівані молодят. Ця чудова країна відома християнському світові завдяки святому, до якого звертаються не лише католики, але й люди інших віросповідань зі всього світу. Більше того – за його заступництвом отримують рясні благодаті! Йдеться про святого Шарбеля. Але почнімо спочатку.

На сьогодні близько половини мешканців Лівану – християни, а переважна більшість із них – католики. Серед католиків тут є вірні п’ятьох (!) католицьких обрядів. До абсолютної меншості належать римо-католики і сиро-католики (віряни давнього сирійського обряду). Певну частину католиків становлять вірмени, які не асимілюються з ліванцями і плекають свій власний обряд. Помітну громаду творять мельхіти, тобто греко-католики. Цей обряд було привнесено за часів панування Візантійської імперії, тож його не можна вважати питомим ліванським обрядом. Таким є натомість маронітський обряд, до якого належить більшість тамтешніх католиків.

Своїм корінням Маронітська Церква сягає перших століть християнства. Антіохія, сирійське місто недалеко від меж Лівану, християнська метрополія і апостольська столиця, у IV ст. почала занепадати. Ширилися єресі та несприйняття правовірного християнства, переслідування католиків.

У такий атмосфері прийшов у світ св. Марон, сучасник багатьох видатних святих і Отців Церкви: св. Антоній Великий, засновник монашого життя, помер, коли Маронові було 16 років, а св. Йоан Золотоустий учився риторики разом із ним та був його близьким другом. Після здобуття ґрунтовної освіти св. Марон віддалився в пустелю. Однак його проповіді та приклад життя притягували численних послідовників, а вплив на суспільство і Церкву в Антіохії та Лівані невпинно зростав. Марон заснував монашу традицію в цій частині Ближнього Сходу, а його боротьба з єретичними течіями дозволила сформувати зачаток відновленої Церкви Антіохії та влити в неї новий запал. Саме тому Маронітська Церква позначена виразним відбитком монаших традицій і світогляду. Святий помер 410 р., а на його могилі збудували величний монастир, який заселяло навіть до 800 монахів і який дістав назву "Кришталевого монастиря".

Палкі захисники Халкедонського Собору 417 р., монахи-мароніти заплатили кров’ю за чистоту своєї віри: єретики-монофізити вбили близько 50 братів, а решта мала шукати собі прихистку в горах Лівану, що стали для них другим домом і де вони осіли. У дуже швидкому часі монахи-мароніти лишилися чи не єдиними священиками на цій землі, які зберегли вірність Папі та постановам Собору. Тому Папа вибрав серед них єпископів і призначив їм Патріарха, хоча ця молода Церква залишалася переслідуваною.

Невдовзі територію Лівану захопили араби-мусульмани. Оскільки маронітське населення Лівану не хотіло полишати свою віру, почалися криваві переслідування. Миряни, священики й навіть Патріарх були змушені втікати в гори. Надійний притулок вони знайшли в долині Кадіша (Свята Долина) – високогірному плато, густо порослому тисячолітніми кедрами. Справа в тому, що ця долина вкрита невеликими скелями, часто порожніми всередині, але вхід до печер непомітний для чужинця навіть з відстані кількох метрів.

Так минали століття, аж поки в Лівані з’явилися хрестоносці. Як же вони були здивовані, коли віднайшли добре організовану і міцну у своїй вірі Церкву, що залишилася вірною Папі! Таким чином, мароніти могли знову вийти з підпілля і посісти гідне місце у своїй країні.

Відновилися й живі відносини маронітського Патріарха з Римом, які тривали протягом усіх наступних віків, незважаючи на панування ісламу, переслідування з боку Османської імперії та криваві війни.

Монаше походження, важка історія і непохитна вірність Папі наклали свій особливий відбиток на маронітський обряд, саме тому він не має аналогів у християнському світі. Спочатку для всіх богослужбових текстів використовувалася давньосирійська мова. Зокрема, багату спадщину залишив св. Єфрем Сирієць, якого прозвали "арфою Святого Духа". Після арабського завоювання Літургія помалу перейшла на арабську, але центральні її частини, наприклад, перемінення дарів (консекрація), до сьогодні лишаються давньосирійською мовою.

Маронітська Літургія виросла з давньої сирійської Літургії св. Якова, але зазнала значних латинських впливів і збагатилася власним доробком у період переслідувань і підпілля, коли ця Церква була відрізана від решти християнського світу. Зовнішній вияв Літургії помітно латинізований, особливо це дається взнаки в оздобі храмів та літургійних шат. Але духовний зміст тяжіє більше до давньосирійських взірців із деяким впливом візантійської Літургії. Вступна частина й Літургія Слова належать до змінних частин, а Літургія вірних і Євхаристійна – залишаються однаковими кожного дня. Маронітський обряд використовує на вибір аж три (!) різні анафори: св. Василія Великого (дуже рідко), св. Якова Апостола і Дванадцятьох Апостолів (найчастіше; ця анафора походить із майже не зміненої першохристиянської традиції).

Важливе місце посідає культ Пресвятої Діви Марії. "Не ліванець той, хто не має вдома Її образу і не прославляє Її у своїй родині". Тут до Неї звертаються "Кедре Ліванський", прославляючи Її красу та силу опіки. Розарій становить щоденну молитву пересічного мароніта. Цікаво, що молитва Розарію збирає повні храми ще задовго до початку Літургії. Причому більшість вірян у Церкві становлять молоді чоловіки віком 20-40 років, які палко моляться, ба навіть провадять молитву Розарію в парафіяльній спільноті.

І такий-от традиційний обряд виявився дуже відкритим на харизматичні рухи. Мені пощастило побувати на харизматичній Літургії з прекрасно організованою молитвою прослави, проведеною в особливому музичному супроводі, що поєднував традиційні маронітські співи з "воршипом". Після Літургії була молитва звільнення, яку провадив екзорцист. Такі Літургії відбуваються щотижня в одному з найбільших храмів Бейрута, столиці Лівану.  При цьому сама церква була заповнена вщерть.

У Маронітській Церкві діють також потужні спільноти Віднови у Святому Дусі, є і нові харизматичні спільноти, як-от молитовна спільнота св. Шарбеля. Цікава історія її виникнення. Кілька років тому один молодий фахівець у галузі ядерної фізики переживав кризу віри, тож подався помолитися на могилі св. Шарбеля у монастирі Аннайя. Аж раптом він відчув особливу присутність святого і гарячий дотик чиєїсь руки до свого плеча. Шарбель просив його зібрати людей, які потребують духовних благодатей, і молитися до нього, тому що Господь готовий вділяти благодаті за його заступництвом. Після цього особливого моменту в молодого чоловіка залишився опік (у лікарні діагностували 3-й ступінь) у чіткій формі людської долоні. Тепер ця молитовна група мирян налічує близько ста осіб, вони поглиблено вивчають Святе Письмо, збираються разом на молитву в тих намірах, про які їх просять, і намагаються нести літургійне, харизматичне й харитативне служіння в парафіях.

Звичайно, вражень набагато більше, ніж місця на папері, але я можу підсумувати свій досвід зустрічі з Маронітською Церквою так: я вдячний Господу, що Він поставив на моїй дорозі цих свідків глибокої віри, простої, але щирої, для якої чудеса, зцілення, навернення і чисте християнське життя не залишилися тільки євангельськими оповідями.

о. Юрій БЛАЖЕЄВСЬКИЙ FDP

ФОТО:

Інтер’єр маронітського каферального собору святого Георгія у Бейруті (фото з сайту http://www.mountainsoftravelphotos.com)