ТРИ ЧУДА ДЛЯ АПОСТОЛА

…Чоловік, який дивом залишився живим, лежав під купою мертвих тіл. Живий, хоч зранений – і тут, у цьому пеклі на землі він пам’ятав, що є священиком і ще здатний допомогти комусь із таких, як сам, недобитків. Щойно почув, що хтось заворушився, почав рухатися і сам. Серед трупів були ще живі люди, які почали просити про відпущення гріхів. І він виконав їхнє прохання: "Владою, даною мені Апостольською Столицею…"

Ці слова – не цитата з кінофільму, а опис трагічного фіналу в’язнів Луцької тюрми, який стався 1939 року. Про те, як уділити відпущення гріхів у стані смертельної небезпеки, знає напам’ять кожен священик – але не кожен робив це на практиці. А о. Владиславу Буковинському в цьому питанні випала суцільна практика, хоча за кілька років до того його навіть висвячувати боялися, вважаючи за невиліковно хворого…

Слуга Божий Владислав Буковинський народився майже 110 років тому, 22 грудня 1904 р. у Бердичеві. Родина пізніше жила і на Харківщині, і в Києві… Революція застала Буковинських на Поділлі: батьки тоді були в Жмеринці, а Владислав навчався в Проскурові (нині – Хмельницький). 1918 року померла мати, а батько з сином опинилися в Кракові.

Тут Владислав Буковинський вивчав право та політичні науки, потому вступив до семінарії. Через туберкульоз легень семінарист Буковинський половину навчання поневірявся лікарнями, але все ж таки був висвячений "для однієї Святої Меси", бо стан здоров’я свідчив, що він не зможе виконувати своїх обов’язків. Але перше чудо сталося: молодий священик приступив до служіння і вже за п’ять років попросився в рідні краї, так опинився в Луцьку.

Тут він викладав у семінарії, катехизував, провадив жіночу гілку руху "Католицька акція" (до речі, сьогодні в Україні одна з гілок цього руху має назву "Українська молодь – Христові". – Прим. "КВ"). 1939 року, коли радянська армія зайняла Луцьк, о. Владислав став настоятелем Луцької катедри. За роздачу молитовників він потрапив до в’язниці поруч із катедрою – на вісім років. Але почався наступ фашистів, і в’язнів стали розстрілювати… Буковинський утік, так і врятувався. Друге чудо сталося через воєнну м’ясорубку: радянські кати й самі тікали від фашистів, які ось-ось мали зайняти Луцьк. А отець продовжив служіння в катедрі.

Так тривало до 1945 р., коли 3 січня Буковинського арештували. Знову смертний вирок – і знову порятунок. Третє чудо спровокувала радянська жадібність: навіщо стріляти дармову робочу силу? Так о. Владислав опинився в таборах Казахстану. У 1953-54 рр. на рудниках знову почалися чудеса. Йому вдалося організувати тут душпастирство: сповіді та духовні розмови, реколекції, зустрічі, екуменічні молитви, міжрелігійний діалог. Тоді ж у таборі відбувся страйк, після якого Буковинського (він описав вимоги страйкарів) та інших в’язнів почали трактувати як людей, а не як "номери".

Потому о. Владислав Буковинський був звільнений і 1954 року став першим душпастирем Караганди – міста в Казахстані. Служив німцям, полякам, росіянам, українцям… Другом о. Буковинського став закарпатський греко-католицький єпископ (хоча цього ніхто не знав) Олександр Хіра. Вони були потрібні один одному, разом служили, разом зараз є і кандидатами на вівтар.

1955 року Буковинський у рамках репатріації міг повернутися до Польщі, але залишився, що потім знову спровокувало арешт. Але служіння в Караганді він сприймав як дар: "Ніколи ані до того, ані після того я не служив так, як тут…" Ув’язнення ставали лише коротким відпочинком в умовах майже цілодобової душпастирської праці. "Це дар! Я не жертва долі в таборі. Тут, саме тут я потрібний Богу…"

Помер о. Владислав 3 грудня 1974 р. у Караганді, там покоїться і його тіло. Триває беатифікаційний процес, і ми дізнаємося все нові й нові деталі з його життя: апостол Казахстану був вірним аж до смерті. Чи то для десяти людей, чи для тисячі, чи для одного – але він завжди залишався пастирем. До речі, Буковинський мав чудове почуття гумору, яке не зламали ув’язнення. Він часто жартував – навіть сам із себе, бо був дуже високим та повним. Завжди всім і все прощав – і цим зцілювався. Людське зло його просто не досягло.

За розповіддю о. Яна Новака, постулатора беатифікаційного процесу о. Владислава Буковинського

На фото – Слуга Божий Владислав Буковинський

МОЛИТВА ПРО БЕАТИФІКАЦІЮ

Боже, небесний Отче, Ти довірив душпастирську працю Твоєму слузі о. Владиславу, навіть у в’язниці й таборах обдаровуючи його великою вірою, відвагою і пробачливою любов’ю. Уділи й мені таких самих дарів, потрібних для життя Євангелієм у сучасному світі. За заступництвом Твого Слуги вислухай мою молитву й обдаруй мене благодаттю, якої сильно потребую. Через Христа, Господа нашого. Амінь.

Про благодаті, отримані за заступництвом Слуги Божого о. Владислава Буковинського, просимо повідомляти Єпископську курію за адресою: вул. Костьольна, 17, м. Київ.