КОЖНА ДЕТАЛЬ – ВАЖЛИВА

З проповіді Святішого Отця Франциска під час Меси Третьої великодньої неділі в папській базиліці св. Павла-за-Мурами

 

Проповідь Петра й апостолів – це не тільки слова. Вірність Христові впливає на все їхнє життя, перемінюючи його, надаючи йому нового напряму. Свідчення віри та проповідь Христа вони проносять крізь усе своє життя. У сьогоднішньому Євангелії Ісус тричі просить Петра пасти Його овець, пасти їх у Його любові, пророкуючи йому: "А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш" (Йн 21, 18). Ці слова перш за все скеровані до нас, пастирів: ми не можемо пасти Божих овець, допоки не дамо Божій волі провадити себе навіть туди, куди самі не дуже й хотіли б іти. Але це також стосується кожного: ми всі маємо проповідувати та давати свідчення про Євангеліє. Звичайно ж, свідчення віри може набувати багатьох різних форм – так само, як на великій фресці бачимо розмаїття кольорів і тіней, і всі вони важливі, навіть ті, що не домінують. У великому Божому плані кожна деталь є важливою, навіть ваше, навіть моє покірне свідчення, навіть тихе свідчення тих, хто живе своєю вірою в простоті щоденних стосунків – у сім’ї, у праці, у дружбі. Це святі кожного дня, так би мовити, "приховані" святі, такий собі своєрідний клас "звичайних" святих, як сказав один французький автор, "святість повсякдення", яка може бути властива кожному.

Але й сьогодні в різних частинах світу є люди, які страждають через те, що проголошують Євангеліє, так само, як колись Петро та апостоли. Є й ті, хто віддає своє життя, зберігаючи вірність Христові аж до пролиття крові. Пам’ятаймо всі про це: ніхто не може проповідувати Євангеліє Ісуса без конкретного свідчення своїм життям. Ті, хто бачить і слухає нас, повинні мати змогу бачити в наших діях те, що чують із наших вуст, прославляючи за це Бога! Пригадалася мені порада, яку дав своїм братам святий Франциск Ассизький: проповідуйте Євангеліє, і якщо буде потрібно, – використовуйте слова.

Але все це стає можливим лише тоді, коли ми пізнаємо Ісуса Христа, бо то Він покликав нас, Він запросив нас іти за Ним, Він нас обрав. Проповідь і свідчення можливі, лише коли ми так близькі до Нього, як Петро, Йоан та інші учні з сьогоднішнього Євангелія, які зібралися довкола Воскреслого Ісуса. Це щоденна близькість із Ним: вони дуже добре знають, хто Він, вони знають Його. Євангеліст підкреслює той факт, що "ніхто з учнів не зважився Його питати: «Хто ти?» – знали бо, що то Господь…" (Йн 21, 12). І це важливо для нас: мати міцний зв’язок з Ісусом, близькість у діалозі та у житті, так щоби пізнати Його як Господа. І поклонятися Йому! Фрагмент із Книги Одкровення святого Йоана Богослова, який ми чули, говорить нам про поклоніння: міріади ангелів, усі створіння, живі істоти, старці навколо престолу Бога та Агнця, який був заколений, а саме: Христос, якому належить "і честь, і слава, і благословення" (пор. Одкр 5, 11‑14). Я хотів би, щоби кожен із нас поставив собі це запитання: чи я поклоняюся Господу? Чи ми звертаємося до Бога лише для того, щоби просити Його про щось або подякувати Йому? Чи ми також звертаємося до Нього, щоби поклонятися Йому? Але все ж таки, що це означає – поклонятися Богові? Це означає вчитися бути з Ним; це означає не намагатися входити з Ним у діалог; і це означає відчувати, що Його присутність є найбільш правдивою, найдобрішою і найважливішою річчю у житті. Поклонятися Господу – означає давати Йому належне місце. Поклонятися Господу – означає визнавати, вірити – не лише на словах, – що тільки Він насправді керує нашим життям. Поклоніння Господу виражає нашу впевненість перед Ним, що тільки Він є єдиним Богом, ­– Богом нашого життя, Богом нашої історії.

 

Франциск, Папа

 

Рим, 14 квітня 2013 р.

 

(скорочений переклад "КВ")