СЕРЦЕ ХРИСТИЯНСТВА

Аби церковна спільнота (парафія) жила повноцінним християнським життям, окрім євангелізації, катехизації та літургійного служіння, вона має зважати на нужденних. Християнин покликаний здійснювати вчинки милосердя щодо людей у потребі, яких Бог дає йому зустріти в житті. Але звідки черпати натхнення для цієї непростої діяльності? Відповіді подає Святе Письмо.

Серце християнського життя – служіння Богу і ближнім. Форми та способи такого служіння можуть бути різні, як існують різні покликання й дарування в людей. Вони доповнюють одне одного, як члени живого організму. У цьому церковному організмі всі зв’язані єдиною любов’ю: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас…" (див. Йн 13, 34). Тому всі мали б служити одне одному – і Христу.

Ключ до служіння

Церкві властиві три види служіння. Це Літургія, євангелізація і катехизація, а також дияконія. Як пише Бенедикт XVI в енцикліці "Бог є любов’ю" (Deus Caritas est), суть Церкви виявляється в потрійному завданні: проповідуванні Божого Слова (kerygma-martyria), здійсненні таїнств (leiturgia) і вчинках любові (diakonia). Джерело цих слів – у словах Христа: "усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили" (див. Мт 25, 34-45).

Ми знаємо, що потрібно любити ближнього свого, як самого себе. І йдеться також про любов-співчуття: поставити себе на місце іншого – нужденного – і відчути те, що відчуває він. Що ми хотіли б зробити для самих себе (адже ми себе любимо, і це природно) у такому становищі? Це і є ключ до дияконії.

Божа сім’я у світі

У сім’ї – а нею є Церква – не має бути нужденних. Водночас милосердна любов (сaritas-аgape) виходить за межі Церкви: притча про милосердного самарянина залишається мірилом, передбачає універсальність любові, навіть до "випадкової" людини (пор. Лк 10, 31), хоч би ким вона була. Поряд із тим у Церкві – як у родині – не має страждати жоден із її членів: "Отож поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі" (Гал 6, 10).

Від слова "дияконія" походить слово "диякон" – слуга, служитель. Диякони з’явилися в апостольські часи (див. Флп 1, 1-2). У наш час дияконія офіційно називається "соціальним служінням Церкви".

Служити нужденним – особливе покликання кожного християнина. Ба навіть удосконалюючись у літургійному житті, у поширенні Слова Божого і глибшому пізнанні Божих правд, ми не можемо при цьому забувати про допомогу ближнім.

Соціальне служіння і Старий Завіт

Проблематика соціальної допомоги нужденним окреслюється вже у П’ятикнижжі, де описано становлення ізраїльського народу після виходу з Єгипту. Далі слід також зауважити словосполучення "сироті та вдові", "вдови та сироти": тут ідеться про знедолених людей загалом. Для цього нам знадобляться тексти Книги Вихід (22, 20-27) та Книги Второзаконня (14). В Ізраїлі вдовам, сиротам та іншим незабезпеченим людям, навіть неізраїльтянам, Бог приділяє особливу увагу. Ягве своїм провидінням забороняє (перш за все через Мойсея) утискати їх, а також заповідає турбуватися про них.

Свята заповідано було святкувати в радості, так щоб святкували всі: і бідні, і багаті (див. Втор 16, 11). Але пізніше ізраїльтяни (насамперед можновладці) почали відходити від Божих настанов. Страждав увесь народ, тому пророки ревно (та здебільшого марно) закликали владу навернутися до Бога й виконувати Його постанови стосовно нужденних (див. Іс 10, 1-2).

А за навернення і милосердного ставлення до ближніх із убогих верств народу Бог обіцяє своє благословення (Єр 7). Натомість суворо засуджується навіть байдужість до вбогих: "Я, побачивши те, їх відкинув" (див. Єз 16, 49-50).

Пророки закликали сприяти і допомагати бідним людям, адже сам Бог – Отець усіх людей – допомагає їм: "Бог оселює покинутих у домі, виводить закутих до щастя-долі…" (див. Пс 68). Так Господь допоміг удові з Сарепти через пророка Іллю, що описано в І Книзі Царів (17, 12-24), а пророк Єлисей допомагав тим, хто до нього звертався (ІІ Цар 4-5).

Уже тоді лунав заклик до захисту прав убогих (бо права ми маємо від Бога – див. Пс 9; Іс 1, 16-18; Прип 31, 8-9; Пс 81, 1-8). Відтоді ізраїльтянам й іншим народам було відкрито, що діла милосердя можуть бути покутою за гріхи: "Спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя" (див. Дан 4, 24).

Михайло БІЛАНИЧ,

Мирослава МАЦО