Цього разу про ухвали ІІ Ватиканського
Собору йдеться в інтерв’ю з о. Яном Сергієм Ґаєком MIC (нар. 1949) –
священиком-мар’янином. Він доктор теології, спеціаліст із духовності Східних
Церков та екуменічно-порівняльної теології, викладав у Люблінському
католицькому університеті, з 1993 р. – апостольський візитатор для греко-католиків
Білорусі, з 1996 р. – архімандрит, з 1997 р. – голова Білоруської
Католицької Церкви візантійського обряду.
Чому ІІ
Ватиканський Собор звернув увагу на Східні Церкви?
Католицька Церква зауважила, що її повнота
складається не лише з католиків латинської традиції, а й із християнських
спільнот східних традицій. Декрет про Східні Католицькі Церкви (ДСЦ) присвячений
саме їм, але стосується і некатолицьких Східних Церков.
Яку
принципову новизну пропонує Декрет?
Новим є твердження, що спільноти католиків
східних традицій є партикулярними Церквами. Це не просто якісь угруповання,
яким дано поступку молитися в дещо інакшій формі. Ні, вони – Церкви зі
своєю ієрархією, канонічною і теологічною традицією (з усіма тими
прерогативами, що їх має Церква). Ідеться про Церкви, а не якийсь літургійний
музей у межах Католицької Церкви, яку, зрештою, дуже часто ототожнювали тільки
з Церквою латинського обряду.
Певно, найновішим у ДСЦ є твердження, що
Церкви між собою рівні. Тут не йдеться про т.зв. вищість латинського обряду,
оскільки це обряд папи або обряд св. Петра (таке переконання багато
століть функціонувало на практиці).
Православні
часто закидають уніатам латинізацію як прояв викорінення особливостей. Чи можна
говорити про латинізацію після ДСЦ?
Безсумнівно, ДСЦ став для Східних Церков виразним
викликом для повернення до своєї первинної традиції. Реалізація цього завдання
здійснюється і вимагається Апостольською Столицею, хоча на практиці це не
завжди просто, адже процес делатинізації стикається з різною реакцією в окремих
локальних Східних Церквах. Спроби зламати певні звичаї силою тут не годяться.
Якщо говорити про українську Церкву, то на
заході Європи і в Північній Америці Літургію очищено від латинських впливів,
вони зберігають місцеві українські традиції. Для цієї Церкви в Україні, яка
пережила Собор у підпіллі та переслідуваннях, ця проблема постала лише в умовах
незалежності.
ДСЦ у п. 6 каже, що східні християни
повинні скрупульозно зберігати свою традицію і навіть – у разі
відступу – повернутися до старої. Чи не є таке прагнення зворотним
стосовно всієї Церкви, одним із гасел якої було саме aggiornamento
(відновлення)?
Дуже часто реформа означає повернення до
первинної, більш властивої форми від того, що наросло, що є вторинним. Значна
частина єпископів, теологів, навіть вірних Східних Церков переконана, що
справжнє відновлення їхніх Церков означає повернення первинної, чистої Літургії
та духовної традиції.
Однак
традиція не зводиться лише до Літургії. Яку традицію Собор має на увазі в ДСЦ:
давню чи ту, що її нині культивують у Православних Церквах? А може,
уніатську? До якої вони мають повернутися?
Собор цього не уточнює. Тому дискусії, іноді
навіть дуже гострі у межах однієї Церкви, тривають до сьогодні. Я не думаю, що
мірилом треба визнати традицію з моменту укладання унії, хоча вона певною мірою
важлива. Радше йдеться про сягання давньої традиції, що культивується і
православними: певні інновації, внесені в неї православними, мають бути для
католиків орієнтиром.
А чи не
можна говорити про певну «латинізацію» самого ДСЦ, що він має специфічне
бачення східних традицій, яке часто критикується православними? Вони кажуть, що
певні пункти Декрету неможливо узгодити з інтегральним баченням східної
традиції (як-от, наприклад, про примат Папи або вузьке розуміння обряду).
ДСЦ став важливим переламним моментом, але не
останнім словом. Радше він розпочав певний процес і вказав напрямок, у якому
треба йти. Тому будь-яка православна критика (вельми цінна – що, проте, не
означає, ніби завжди слушна) допомагає побачити вади.
Четвертий
пункт ДСЦ часто вважають відкриттям шляху до прозелітизму. Чи це справді так?
Цей пункт хоче сказати дуже багато й тому
говорить досить неточно. ДСЦ виражає прагнення, щоби латинська Церква допомогла
відновити цілісність літургійного, духовного, монашого життя у Східних Церквах,
оскільки відчуває певну провину за латинізацію, за обмеження можливостей їхньої
діяльності (згадаймо східних християн в Індії, наприклад, малабарських, яким не
дозволялося засновувати власні парафії серед нехристиян поза Малабаром).
У ДСЦ, отже, ідеться про викорінення якихось передумов латинізації.
Інтерв’ю провів Іренеуш Чешлік
Скорочений переклад "КВ" за
виданням: "Діти Собору ставлять питання" (Dzieci Soboru zadają pytania // Pod redakcją Zbigniewa Nosowskiego.
Wstęp – bp Tadeusz Pieronek. – Biblioteka Więzi, Tom 89).
ФОТО:
Ян Сергій Ґаєк MIC (фото – Wikipedia)
Немає коментарів:
Дописати коментар