Цей матеріал присвячений пам’яті незвичайної людини: сестри-монахині, яка удостоїлася від Бога великої милості – відійти до вічності під час Святої Літургії. Її життя, як і служіння, було просте. Але саме ця простота і
стала її дорогою до
Небесного Нареченого.
Ольга Павловічова
народилася 6 вересня 1956 р. в с. Сіладіце на заході Словаччини.
Вона була третьою дитиною в родині Домініка та Сидонії Павловічових, де всі діти
здобули ґрунтовну освіту та отримали хороше християнське виховання.
Після школи Ольга
стала студенткою медичного факультету, згодом почала працювати медсестрою в
пологовому відділенні міста Шаля. Однак вона вже давно прагнула особливим чином
присвятити своє життя і служіння Богу – і, попри заборону влади й тогочасні
переслідування Церкви (Словаччина також потерпала від комуністичного
лихоліття), таємно розпочала духовну формацію в Ордені дочок християнської
любові св. Вікентія де Поля. Паралельно з тим молода постулантка
продовжувала працювати.
27 листопада 1983
р. сестра Ольга розпочала другий етап чернечого виховання – новіціат, але
тут звичайній кількарічній формації знову ж таки стали на заваді гоніння влади.
Чернечий одяг сестра прийняла лише 1988 року, а перші обітниці склала
8 грудня 1989 р. Так здійснилася мрія молодої дівчини – повне
віддання себе Господу у служінні всім нужденним, адже саме так будував
духовність своїх сестер св. Вікентій де Поль.
У 1988-2003 рр. с. Ольга
перебувала в різних спільнотах Ордену в Словаччині, виконувала служіння медсестри
в будинках для старших, самотніх та покинутих людей. А в квітні 2003-го року, за
рішенням настоятельки Словацької Провінції Ордену, с. Ольга Павловічова
прибула на служіння до України, на Закарпаття. Тут вона стала настоятелькою спільноти
в с. Довгому на Іршавщині.
Від початку свого
перебування в Довгому с. Ольга стала для парафіян "нашою сестричкою
Ольгою". Вона чуйно і з добротою розпочала служіння для всіх, хто приходив
по допомогу. Незважаючи на поки що незнайому їй українську мову та різку зміну
середовища, с. Ольга з усіх сил старалася чим швидше пристосуватися до
нових умов. І це їй вдавалося.
Уже дуже скоро
сестра не лише могла розуміти і "по-закарпатськи", і українську мову
в цілому, а й сама вправно говорила. Будучи настоятелькою своєї спільноти, с. Ольга
ще й активно працювала в парафії. Окрім того, протягом усього навчального року
вела в початкових класах уроки християнської етики, постійно брала участь у
підготовці та проведенні літніх парафіяльних дитячих таборів, щотижня приносила
Святе Причастя хворим додому, а також приділяла багато уваги молоді та всім
парафіянам. Цікаво, що сестру любили (і люблять) усі жителі Довгого: надаючи
допомогу, вона ніколи не цікавилася, до якої конфесії належить людина.
Були в сестри й особливі
улюбленці серед людей – сироти та вбогі. Про них вона піклувалася, як
тільки могла. Усе це с. Ольга робила, постійно покладаючи сподівання на
Божу допомогу – і зі щирою молитвою йшла за Божим голосом. Уся довжанська
парафія та філії (громади сіл Лисичева та Кобалевиці) дуже добре знали сестру й
любили її, бо вона постійно приїздила до них і з великою любов’ю ставилася до
кожного, хто потребував її уваги.
У квітні 2006
року лікарі діагностували в сестри Ольги рак. Лікування тривало п’ять років: декілька
операцій, хіміотерапія, інші процедури… Попри все, хвороба прогресувала –
але сестра все одно усміхалася життю й далі продовжувала служіння в Довгому.
За півроку стан
здоров’я с. Ольги різко погіршився, вона була змушена лікуватися вже в м. Кошіце
у Словаччині. Попри біль та фізичну слабкість, повністю віддана волі Небесного
Отця, вона щиро бажала повернутися на Закарпаття і продовжити далі свою місію в
Довгому. Але Господь мав для сестри свій план: 11 грудня 2011 р. під
час недільної Меси у ІІІ неділю Адвенту в монастирі м. Кошіце вона
відійшла до вічності, де назавжди поєдналася з Тим, Кому вірила і Кому присвятила
своє земне життя. За три дні там само, у Кошіце, її поховали.
***
Велика подяка
Богу за дар покликання та дар служіння сестри Ольги серед нас. Її доброта,
любов, чуйність та опіка глибоко закарбувалися в серцях багатьох людей. Її
життя між нами є прикладом самовідданого служіння Богу та ближнім. Нехай добрий
Господь винагородить її за все те добро, яке вона зробила за свого земного
життя, і чим скоріше прийме її душу до свого Небесного Царства.
Віктор ПИЛИП
Немає коментарів:
Дописати коментар