Промова Святішого Отця на
зустрічі з представниками мусульманських спільнот ФРН під час Апостольського
Візиту до Німеччини 22-25 вересня 2011 р.
Мене тішить та нагода, що
сьогодні я можу привітати представників різних мусульманських спільнот
Німеччини. Берлін є дуже вдалим місцем для такої зустрічі, і не тільки тому, що
тут є найстарша мечеть на німецькій землі, але також тому, що в Берліні мешкає
найбільше число мусульман, аніж у будь-якому іншому місті Німеччини.
Від 1970-х рр.
присутність багатьох мусульманських сімей стає щораз характернішою рисою цієї
країни. Через це ви маєте постійно старатися краще зрозуміти одне одного та
познайомитися одне з одним. Це має важливе значення не тільки для мирного
співіснування, а й з огляду на те, що кожен з вас може зробити для розбудови
спільного блага в рамках одного суспільства.
Багато мусульман надають
дуже великого значення релігійному виміру життя. Іноді це інтерпретується
суспільством як провокація – і тоді з боку такого суспільства виникає тенденція
до нехтування цим аспектом, або, щонайбільше, витіснення його до сфери
приватного вибору кожної особи.
Католицька Церква робить
все можливе, аби аспекти релігійної приналежності людини здобули правильне
визнання з боку суспільства. У чимдалі плюралістичніших державах ця вимога не
може розцінюватися як щось недоречне. У кожному разі йдеться про збереження
поваги одне до одного. Взаємна повага зростає лише на основі порозуміння щодо
певних невід’ємних цінностей, властивих людській природі – насамперед, на визнанні
беззаперечної гідності кожної людини як Божого створіння. Таке порозуміння не
обмежує окремих релігійних проявів, а навпаки – дозволяє кожному дієво й
конструктивно свідчити свою віру, не побоюючись порівняння з іншими.
У Німеччині – як і в
багатьох інших країнах, і не тільки західних – подібну спільну "систему
координат" загадує Конституція, юридичний сенс якої є обов’язковим для
кожного громадянина, незалежно від приналежності до певної релігійної
спільноти. Головний Закон Німеччини був ухвалений більш ніж шістдесят років
тому і досі містить ці принципи як чинні (див. статтю . 4, 2). Там ми знаходимо
насамперед той спільний етос, який є основою громадянського суспільства і який
у певний спосіб також визначає суто формальні засади функціонування
інституціональних органів демократичного життя.
Розроблений за радикально
інших історичних часів, у культурному становищі, яке ми можемо вважати майже
монолітно християнським, текст Конституції нині є цілком придатним для сучасної
Німеччини, яка живе у контексті глобалізованого світу та відзначається значною
різноманітністю релігійних переконань. Ми можемо запитати: як таке могло
статися? Мені здається, причина полягає у тому, що творці Головного Закону вповні
усвідомлювали необхідність знайти справді міцні підвалини, що їх визнавали б
усі громадяни і що вони стали б фундаментальними для всіх, попри наявні
відмінності. З огляду на гідність людини і відповідальність перед Богом, вони
не абстрагувалися від своєї релігійної приналежності – а для багатьох з них,
справді, християнський образ людини був справжним натхненням. Проте, вони
розуміли, що всі люди існують у певних конфесійних контекстах (або перебувають
поза релігією) – і зуміли знайти для всіх спільну точку дотику, що нею стало
визнання певних невід’ємних прав, властивих природі людини, які передують
будь-якому позитивістському формулюванню.
Таким чином, тодішнє суспільство
– здебільшого однорідне – заклало ті підвалини, які нині ми визнаємо
правосильними й для наших плюралістичних часів. Ці підвалини також окреслюють і
очевидні межі плюралізму: по суті, суспільство не може протягом тривалого часу
залишатися цілісним без порозуміння щодо головних етичних цінностей.
Дорогі друзі, зважаючи на
те, про що мені тут йшлося, я вважаю, що плідне співробітництво між християнами
і мусульманами є можливим. У такий спосіб ми робимо внесок у побудову
суспільства, яке багато в чому відрізнятиметься від того, що нам припало від
минулого. Як люди віри, кожні з своїми власними переконаннями, ми можемо дати
важливі свідчення у багатьох найважливіших сферах суспільного життя. Йдеться,
наприклад, про захист сім’ї, заснованої на шлюбі, про повагу до життя на
кожному етапі її природного перебігу або про розвій соціальної справедливості.
Тому я вважаю надзвичайно
важливим відзначення Дня роздумів, діалогу і молитви про мир і справедливість у
світі. Як вам відомо, ми прагнемо це зробити 27 жовтня в Ассизі, 25 років по
тому, як в цьому місті відбулася історична зустріч під головуванням мого
попередника, блаженного папи Йоана Павла ІІ. На цій зустрічі ми прагнемо в
простий спосіб показати, що ми як люди віри робимо особливий внесок у
будівництво кращого світу, одночасно визнаючи необхідність зростання у діалозі
й взаємній повазі, аби наші зусилля були насправді плідними.
Бенедикт XVI
Апостольська нунціатура в
Берліні
23 вересня 2011 р.
(Скорочений переклад
"КВ")
"КВ" в
електронному форматі
Приклади випусків за 2011
р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. -
тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар