У школі молитви св.Кипріана Карфагенського ми розглядаємо
Молитву Господню. "Отче наш" – це молитва, яка, з одного боку, є
джерелом єдності, а з іншого – вона ставить перед нами вимогу, аби ми цю
єдність будували.
Церква як спільнота віруючих людей становить
собою один народ. Бог хотів, аби ми молилися кожен за всіх (наприклад, молитва
юнаків у вогняній печі – "немовби одними устами", Діян 3,51); прагнув
Він і молитовного чування апостолів у Горниці, які однодушно перебували на
молитві (пор. Діян 1,14). І тут велика відповідальність лежить не тільки на
душпастирях, аби вчили молитви довірених їм мирян, а й на катехитах, а також
батьках. Вимовляючи слово "Отче!", ми визнаємо такі істини:
– що через віру ми стали синами Бога;
– що Отець Небесний для нас, християн, є важливіший
за наших батьків;
– що Отець – один.
Наші земні батьки є певним вираженням
євангельської таємниці, яка полягає в тому, що наше народження тут, на землі,
вказує на істину про те, що ми є народжені для життя вічного, і що нас
поставлено вище за наших природних батьків. Згідно зі св.Кипріаном, тільки
через хрещення ми стаємо кимось близьким для Бога, і винятково завдяки цьому
таїнству ми можемо вимовляти слово "авва" (арамейське "татусю,
таточку"). Таке звертання до Бога виражає довірливе ставлення до Творця.
Варто підкреслити, що то сам Бог дозволив, аби поміж Ним і нами існували такі
близькі стосунки.
Далі у своєму трактаті мученик із Карфагену
вказує на наслідки факту усиновлення, того, що ми стали дітьми Божими, і що це
означає конкретно для нас самих:
– наші вчинки, наша поведінка мають свідчити,
що ми насправді є дітьми Бога (синами Божими);
– як сини ми є власністю Бога;
– наші вчинки не можуть бути такими, щоб
суперечили нашій гідності.
Тут св.Кипріан торкається дуже важливої
справи, а саме – християнської (євангельської) свободи, джерелом якої є
ставлення Сина до Отця, і свобода ця повинна бути зрілою. Гідність Божої дитини
має виражатися в тому, що її зв’язки (стосунки) мають бути також сповнені
свободи й відповідальності щодо Бога, людини, а також гріха. Я відповідальний
до кінця за всі свої вчинки, які якнайбільш по-людськи виражають повноту Божого
діяння.
Заклик "нехай святиться ім’я Твоє"
виражає істину, що то не ми просимо – ми лиш висловлюємо прагнення, аби це ім’я
було святе для нас. Ця думка стає зрозумілою в стосунку до нашої
повсякденності, оскільки, аби залишатися у благодаті хрещення, ми щодня
потребуємо освячення, зміцнення у нашому
житті, у своєму виборі. Святий Августин, який жив майже двома століттями
пізніше, ніж наш Святий, коментуючи згаданий заклик, виразив це так: Господи,
вчини, аби ми були святі, – означає, що в нас завжди має царювати Отець.
Маріуш ВОЗНЯК
ОР
ФОТО:
Святий Кипріан з Карфагену
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар