Як в
окремої сім’ї, так і в усього народу постійно виникають одні й ті самі питання, що їх
доводиться чути і священикам. Молоді батьки також питають себе, скільки дітей
вони хотіли б мати? А скільки можуть насправді прийняти, ростити і виховувати?
Скільки дітей взагалі повинно бути в сім’ях?
Є також більш глобальний підхід: наскільки численними
повинні бути наші сім’ї, щоб вирішити демографічні проблеми "старіння"
і поступового вимирання нації? Усі ці важливі питання є серйозним викликом для
кожної сучасної молодої людини, бо від їхнього вирішення безпосередньо залежить
наше майбутнє й майбутнє наших нащадків, які після нас успадкують землю.
Наша історія
Погляньмо в минуле. Християнський модус
Київської Русі плюс прив’язаність до землі, тобто землеробство, визначало те,
якою була сім’я в минулому. А сім’я на Русі зазвичай була великою. Недаремно ж
говориться "сім’я", тобто – сім таких, як я. Насправді кількість
дітей часто-густо перевищувала число сім. Щоправда, слід також зазначити, що й смертність
дітей була високою.
Кожна дитина трактувалася як Божий дар – і не
тільки через те, що зачалося нове життя, якого перед тим не було, але й тому,
що дитина – це майбутній помічник, це робочі руки. Це спадкоємець у найглибшому
значенні цього слова, адже діти допомагали батькам і продовжували їхню працю.
Численні діти були поміччю, гордістю й окрасою батька і матері.
Такими сім’ями жила Русь-Україна. Завдяки великим
родинам роки лихоліть і нападів чужинців не перервали нитки життя наших предків.
Ситуація змінилася у XIX і XX століттях під впливом урбанізації – швидкого
зростання міст, розвитку в них промисловості. Спостерігався відтік частини
населення до міст, розпочалася праця на промислових об’єктах, люди тулилися в гуртожитках
або ще менших помешканнях. Усе це не могло не позначитися на сім’ях. Адже,
кажучи по-світському, на дітей почали дивитися не як на майбутніх помічників, а
як на ще один "рот", на споживача, що його було потрібно годувати й одягати.
Крім цього, "буйна хвиля" матеріалізму, що прокотилася XX століттям,
своєю чергою залишила глибокий слід на багатьох родинах. Де Бог не потрібен,
там ворогом стає наш ближній, особливо коли він іще маленький і беззахисний.
Історія показує, що кожне торжество матеріалізму та атеїстичного
світосприйняття в результаті закінчується свавіллям дорослих над тими, кому ще
тільки належить народитися.
Церква – світоч і брама істини
Свята Католицька Церква, будучи "брамою
істини", подає головні напрямки пошуку відповідей на ці складні й неоднозначні
суспільні питання. З одного боку, офіційні документи Церкви у справах сім’ї
постійно наголошують на святості родини, яка є віддзеркаленням Пресвятої Трійці;
на відповідальному батьківстві; на статевості і плідності, які є даром і
завданням. Наголошується також на повазі до зачатого людського життя, адже воно
є священним уже від першої секунди зачаття, посідає безсмертну душу і є
суб’єктом Божого права. Дитина має право на життя, фізичну цілісність, на гідне
зачаття і народження, має право на батьків.
Але Церква не стоїть на тому, що дітей треба мати
за всяку ціну. Певна річ, що соціальні, економічні та різні інші причини можуть
вплинути на те, щоб подружжя згідно зі своїм сумлінням ухвалило рішення
відкласти народження дитини на певний час. Таке рішення гідне поваги, якщо його
ухвалено через реальні, а не надумані фактори, та виконано з усією відповідальністю.
Розпізнавання плідності та планування родини
Проблеми розпочинаються тоді, коли люди діють егоїстично,
що спричиняє погані наслідки. Якщо християнська подружня пара з огляду на
об’єктивні причини відкладає народження дітей, то здійснити це слід у морально гідний
спосіб, плануючи родину відповідно до людської природи, створеної Богом. Жінки
мають місячний цикл із фазами плідності й неплідності. Вивчення і використання
цих фаз у статевому житті подружньої пари за умови повної відкритості на
плідність загалом є морально виправданим і не несе за собою гріха.
Натомість засоби, які протидіють зачаттю
(хімічні, гормональні, механічні контрацептиви) мають означену ціль усунення чи
знищення плідності, що є моральним злом, а відповідно – тяжким гріхом. Також
слід зазначити, що застосування методів природного планування сім’ї – це, власне,
планування сім’ї, а не планування її відсутності. На жаль, є сім’ї, які, хоч
досить заможні в матеріальному плані й соціально забезпечені, використовують
дар плідності не для того, щоб мати дітей, а щоб їх не мати – хоча їхня
спроможність дозволяє повноцінно утримувати не одну дитину. По суті, це
призводить до порушення обіцянок, даних при шлюбі: приймати та виховувати
потомство. Є ще гірший варіант: інколи пари використовують так званий "комбінований
метод", тобто співживуть у неплідний період, вираховуючи його за допомогою
методів розпізнавання плідності (МРП), а у плідний період використовують
контрацептиви. Така статева поведінка – тяжкий гріх.
Рішення чи його відсутність?
Якщо молоде подружжя дійде згоди жити за
принципом "скільки Бог дасть дітей, стільки й буде", то це рішення
заслуговує на особливу повагу – але ж воно має бути справді рішенням, а не його
відсутністю. Тут ідеться про іншу крайність, а саме: про безвідповідальність,
замасковану під вибір.
Слід враховувати, що людину, яка з Божої волі прийде
на світ, належить не лише забезпечити всім необхідним, а й по-християнськи
виховати. Важливо, щоб наречені ще перед початком спільної життєвої дороги обговорили
всі ці питання й прийшли до спільних рішень, продиктованих вірою, взаємною
любов’ю та любов’ю до майбутнього потомства.
Також потрібно пам’ятати, що плідність,
вагітність, пологи – це не патології і не якісь протиприродні стани, це речі,
притаманні нашій природі. Це Божі дари, які слід приймати з радістю. Подружжя, які роблять вибір на користь
егоїзму, безперечно, пожинатимуть його погані плоди у своєму подружньому житті.
Адже небажані, "випадкові" діти, навіть якщо їх не позбавилися, часто
несуть ментальний відбиток відкинутості й замкненості впродовж усього свого
життя. Ми не маємо права так чинити зі своїми нащадками. Хоч би якими складними
були умови в суспільстві, ми не можемо воювати з даром Божим. Дуже часто
потрібно скерувати зусилля радше на те, щоб змінити умови, які перешкоджають
розвитку сім’ї, а не руйнувати людську природу, створену Богом та від самого
початку призначену для плідності: "благословив їх [чоловіка і жінку] Бог і
сказав їм: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте
її собі" (див. Бут 1, 28).
***
На завершення хочу сказати, що питання
кількості дітей залишається відкритим і вирішення його покладається на сумління
наділеної волею істоти, якою є людина. Отці Церкви говорили, що справжній
вибір, тобто той, що розвиває людину у свободі дитини Божої – це той вибір, що робиться
на користь добра, на користь Бога. Вибір на користь зла та власного егоїзму –
це самозациклення та руйнація. Він не розвиває людину як Боже сотворіння, а
веде до самознищення. Тож робімо добрий вибір – щоб жили ми і щоб жили наші
нащадки.
Отець Тарас КОСТИК
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар