НАЙКРАЩА ІНВЕСТИЦІЯ

Подружжя Богдана та Оксани КОЧЕРГАН – це незвичайна родина. Вони подарували життя вісьмом дітям, а пані Оксана виступила засновницею католицької школи у Львові і нині продовжує працювати у напрямку розвитку католицької освіти та виховання… Тож надаємо їй слово.

За півроку ми з чоловіком святкуватимемо срібне весілля. Чверть століття збігло дуже швидко. Коли ми були молоді, одружувалися та вінчалися – ніхто нас до цього не готував, не давав передшлюбних наук. Ми не обговорили заздалегідь багато чого, і ці теми потім стали болючими, потенційно конфліктними у шлюбі: пріоритети у розподіленні коштів, шляхи вирішення суперечок, кількість дітей у сім’ї. Якщо б ми мали змогу підготуватися до сімейного життя так, як сьогоднішні наречені, страждань, гадаю, було б менше.

Ми від початку жили окремо від батьків. За три роки після шлюбу Господь забрав батьків чоловіка, ще за два – мого батька. Дітям, Максиму та Юлії, було три та півтора рочки. Ми жили у тісній двокімнатній "хрущовці" на 1 поверсі, темній, з грибком на стінах – і жодних перспектив на краще не передбачалося.

Наша родина навіть і не здогадувалася, що приготував нам Господь. 1993 року, на свято Благовіщення, одна проповідь перемінила все наше життя. Священик говорив про те, що кожна жінка має визначене Богом покликання народити певну кількість дітей. Зворушена до глибини душі, я сказала в серці: "Так, Боже, якщо Ти вважаєш, що я мала б народити багато дітей – я готова. Тільки я не впевнена, що зможу це зробити без Твоєї підтримки та сили…"

Чоловік також прийняв покликання стати багатодітним татом – хоча для нього воно було непросте і дуже відповідальне, адже на його плечі лягало забезпечення великої родини. 1994 року я вже носила під серцем нашу третю дитину, Анастасію. 1996 року народився Петро, 1998 – Микола, 2000 року – Марія. За чотири роки народилася Ганнуся, а 2007 року – найменшенька, Софійка.

Діти підростали, і перед нами з чоловіком постало питання їхнього доброго християнського виховання. Також хотілося, щоб вони ходили у добру школу, де вчителі у вихованні виходили б із християнських принципів. Тому 1998 року, відчувши брак знань на цю тему, я розпочала заочне навчання у Катехитично-педагогічному інституті Українського Католицького Університету. А вже 1999 року стала завідувачкою християнського садочку св.Миколая. Настав 2001 рік, і ми заснували Школу св.Софії у Львові, де й донині діти навчаються згідно з принципами християнського підходу до педагогіки, сюди ходять і мої молодші діти.

З прийняттям і народженням кожної наступної дитини наші життєві обрії розширювалися. Хоч як дивно, але також покращувалися житлові і матеріальні умови, поглиблювалися стосунки в подружжі. Ми з чоловіком зростали духовно.

Наші діти сьогодні вже великі, дехто вже визначився зі власним життєвим шляхом. Найстарший, Максим, здобув диплом магістра права. Він вже одружений. Разом із дружиною Соломією вони вже подарували нам онучку, їй зараз три місяці. Юлія закінчує магістратуру в Києво-Могилянській Академії, вивчає економіку. Анастасія (11 клас) та Марія (6 клас) вчаться у Гімназії бл.Климентія Шептицького у Львові. Петро має 15 років та вчиться у гімназії отців-єзуїтів у Польщі. На рік молодший від нього Микола – від цього року є учнем Пресемінарії св.Пія Х у Ватикані. Ярема (4 клас) та Анна (2 клас) вчаться у школі св.Софії, яка зараз спеціалізується на початковому навчанні. Софійка має 4 роки.

Напевно, ми не завжди правильно виховували дітей, але після помилкових учинків завжди просили у дітей пробачення. Я тішуся з того, що вони у нас є, і підтримую чоловіка, коли він каже: "Діти – це наш найбільший дар та благодать від Бога. А ще – це наша найкраща інвестиція!"

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/