ДОРОГА ЛЮБОВІ

Я мав щастя бути поруч із багатьма сім’ями дітей з особливими потребами, коли працював дитячим психіатром та психотерапевтом та керував відділенням розвитку дитини у навчально-реабілітаційному центрі "Джерело" у Львові. Нашим великим привілеєм як команди фахівців було йти поряд із батьками та їхніми дітьми, бути їхніми партнерами на цій дорозі – разом відкривати її для себе.

…Я знову й знову замислююся над суттю тієї дороги, якою йде дитина з особливими потребами та її сім’я. У центрі "Джерело" ми часто кажемо, що наше покликання полягає у тому, аби допомогти кожній дитині з особливими потребами стати вповні собою і реалізувати свою місію у цьому світі. Ми є свідомі таємниці життя кожної дитини, свідомі того, що насправді будь-яка дитина, незалежно від форми неповносправності, має своє призначення. І наше завдання як спільноти, як сім’ї, як суспільства – прийняти кожну дитину з вірою і любов’ю і допомогти їй у розвитку, у становленні, у тому, щоб вона могла посісти належне місце у житті і реалізувати себе у цьому світі. І власне про це наше кредо: "Ми віримо у цінність життя кожної дитини, хоч би якою була її неповносправність, у її незаперечне право бути любленою і шанованою як особистість, її потребу любити у відповідь, розвивати та реалізовувати свої здібності й таланти…" З цієї віри випливає також наше усвідомлення, що ми маємо допомагати не лише дітям та сім’ям, що усе наше суспільство потребує реабілітації: воно мусить створити належні умови для людей з особливими потребами, аби вони змогли реалізувати свою роль і своє призначення. І так тішить, що за ці десять років відбулися численні та вагомі зміни у суспільстві! Але ж водночас їх потрібно ще так багато!..

Утім, попри надзвичайну важливість належної підтримки і допомоги з боку фахівців, громади, суспільства загалом, батьки залишатимуться центральними особами у житті дитини з особливими потребами. Власне у цьому полягає одна з їхніх головних місій: допомогти своїй дитині стати вповні собою, реалізувати себе у цьому світі. І це дуже непросте і нелегке завдання, воно пов’язане зі стількома випробуваннями! Сім’я ніби опиняється на великому роздоріжжі, де є багато можливостей вибору подальшого напрямку руху, і ми свідомі, що від того, яку дорогу вибирають батьки, значною мірою залежатиме те, якою буде дорога життя дитини.

Якось я натрапив на влучну цитату, яка образно описує суть цих життєвих роздоріж. Це – слова Хелен Келлер, сліпоглухої жінки, яка змогла у своєму житті здолати силу випробувань і таки прожити, на її думку, щасливе та повноцінне життя: "Коли одні двері щастя зачиняються, відчиняються інші; але ми часто не зауважуємо їх, бо не можемо відірвати погляду від замкнених дверей". Одна з отих доріг, що веде у глухий кут, – дорога нереальних сподівань: стукати у зачинені двері, повсякчас шукати і випробовувати всі можливі методи лікування, аби дитина стала "нормальною". Інша дорога, що теж є глухим кутом, – дорога відчаю, депресії: якщо оті "двері щастя" зачинилися і їх жодним чином не вдається відчинити, то життя сприймається як трагедія, як втрата можливості бути щасливим. Є й третя дорога. Вона пов’язана з тими іншими "дверима до щастя", що їх, можливо, зараз ми ще не бачимо, бо вони є приховані, і до них нам треба ще внутрішньо дорости, але вони завжди є. А за ними – можливість прожити інше, "незаплановане" життя і віднайти неочікуване щастя. Щастя, якого не може позбавити жодна форма неповносправності – щастя, яке є у любові, у стосунках, у радості взаємопідтримки, спільного творення життя. Оце – дорога любові… Й усім нам – щасливої подорожі цією дорогою!..

Олег РОМАНЧУК

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання наhttp://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/