Одного разу
всесвітньо відомого філософа Роберта Шпемана запитали, чи він справді вірить у
те, що Ісус народився від Діви й творив чуда, що воскрес із мертвих і що з Ним
можна отримати вічне життя. Адже це справжня дитяча віра. 83-річний філософ
відповів: "Якщо хочете сформулювати це у таких термінах, то так, справді,
я вірю більш-менш у те саме, у що вірив дитиною; з тією тільки різницею, що відтоді
я більше замислився над цим. Роздуми, зрештою, завжди зміцнювали мою віру".
Саме про це німецький журналіст Петер Зеевальд розмовляє з Папою Бенедиктом XVI.
А Папа – чи ще вірить у те, у що вірив, коли був
дитиною?
Я б сказав трохи
інакше. Сказав би, що просте є істинним, а істинне є простим. Наша проблема
полягає у тому, що за деревами ми не бачимо лісу; з усіма нашими знаннями й
уміннями ми більше не можемо здобути мудрості. У цьому сенсі навіть Сент-Екзюпері
іронізував у "Маленькому Принці" над розумом нашого часу, показуючи,
як він поминає істотне. Натомість Маленький Принц, який нічого не тямить в усіх
цих розумних справах, врешті-решт бачить більше і краще.
У чому сенс? Що є
суттєвим? Чим є те, на чому все тримається? Все залежить від здатності бачити
просте. Чому Бог мав би бути неспроможний зробити так, щоб життя зародилося у
Діві? Чому Христос не міг би воскреснути? Звісно, якщо це я визначаю, що може,
а що не може бути, якщо це я й ніхто інший окреслюю межі можливого, тоді
подібні явища треба виключити.
Це пиха розуму – казати:
«у цьому є щось суперечливе, безсенсовне, і тому це неможливе». Проте, не ми
визначаємо, скільки можливостей приховує всесвіт, скільки їх укрито поза ним і
в ньому самому. За посередництвом проповіді Христа й Церкви знання про Бога
дається нам у спосіб вірогідний. Бог захотів увійти у світ. Бог захотів, щоб ми
не вгадували Його здалеку, тільки за допомогою фізики й математики. Він захотів
явитися нам. І тому міг учинити те, про що пишуть Євангелія. [...]
Ваша книга "Ісус із Назарета" – це
квінтесенція, зроблена людиною, яка все життя (як священик, теолог, єпископ,
кардинал, а тепер Папа) працювала із образом Ісуса. Що для Вас було
найважливіше?
У цій Людині,
Ісусі – а Він справді Людина, – є щось більше, ніж просто людина. І божественне
не було, так би мовити, додане у результаті широкої міфологізації. Ні, від
початку цього образу, від найдавнішого передання, від першої зустрічі
проявляється щось, що перевертає всі очікування.
Іноді я кажу, що
на початку є щось екстраординарне; учні це відчувають тільки з плином часу,
повільно. На початку є присутній і Хрест. Попервах учні ще намагаються усвідомити
це явище у контексті загально прийнятного. Тільки потім, повільно їм
відкривається вся велич Ісуса, і вони все ясніше бачать те, що було від
початку: первісну природу образу Ісуса, про яку ми говоримо у Кредо: Ісус
Христос, Єдинородний Син Божий, народжений від Святого Духа.
Чого Ісус хоче від нас?
Хоче, щоб ми Йому
вірили. Щоб ми дозволили Йому нас провадити. Щоб ми жили з Ним. Стаючи в такий
спосіб все більш подібними до Нього, а отже і праведними.
Чи можна сказати, що історичний Ісус і т.зв.
"Ісус віри" – це абсолютно ідентичні дійсності?
Це була суть моєї
книги: показати, що Ісус віри насправді є історичним Ісусом, і що образ Ісуса,
як його подають Євангелія, є набагато реалістичніший і вірогідніший, аніж
багато інших уявлень про Ісуса, що вони постійно з’являються. Вони є не тільки
позбавлені плоті і крові, а й ірреалістичні, бо через них неможливо пояснити,
як це раптом з’являється щось абсолютно інше, щось, що перевищує все звичайне [...]
Прихід Ісуса змінив світ, чого ніколи не траплялося
раніше. Цей прихід є найбільшим водорозділом і найрадикальнішою зміною в
історії людства. І все-таки завжди залишатиметься осад сумніву. Може, це тому,
що Втілення Бога в людину просто перевищує наші розумові здібності?
Так, Ви маєте
рацію щодо цього. Просто нам залишається простір для свободи людського вибору й
можливості сказати "так". Бог не примушує нас прийняти себе так, як,
наприклад, я можу прийняти, що тут на столі стоїть склянка з водою: так, вона
тут стоїть! Існування ж Бога проявляється у зустрічі, яка проникає в
найінтимнішу глибину людини, а все ж таки не може бути зведена до чистої
зрозумілості матеріального об’єкту. У такий спосіб, на підставі величі того, що
відбувається, ясно, що віра – це завжди подія, що відбувається у свободі. Ця
подія приховує у собі певність того, що йдеться про щось істинне, реальне, і
все-таки ніколи не виключає можливості відмовитися визнати її [...]
Саме у ці часи,
позначені скандалами, ми пізнаємо відчуття ослаблення, відчуття того, наскільки
вбогою є Церква й наскільки невідповідними бувають її служителі у слідування
Христу. Нам потрібний цей досвід для нашого умертвлення, для нашої істинної
покори. З іншого боку, Він, незважаючи на це, на полишає Церкву. Він, незважаючи
на слабкість людей, через яку являється Церква, збуджує в ній святих і є
присутній за їхнім посередництвом [...], Він завжди являється за посередництвом
Церкви й у ній [...]
Церква не обтяжує
людей і не пропонує якоїсь моральної системи. Насправді вирішальним є те, що
вона дає Його. Відкриває двері, які провадять до Бога, і в такий спосіб дає
людям те, чого вони найбільш прагнуть, чого найбільш потребують і що може
найбільше їм допомогти.
(Переклад
"КВ" за виданням Luce
del mondo. – Vaticano, LEV, 2010.)
ФОТО:
Святіший Отець
Бенедикт XVI
"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар