Одне слово з оповіді про творіння вимагає
особливого тлумачення. Я маю на увазі знаменитий вірш 28 першого розділу,
звернення Бога до людей: "Підпорядковуйте собі землю!"
Ця фраза з певного часу дедалі частіше стає основою
для нападок на християнство. Кажуть, що християнство заперечує себе, – зважаючи
на безжальні наслідки цих слів, – що воно несе на собі всю провину за важке
становище наших днів. […] Твердять, мовляв, доручене людині завдання
підпорядкувати собі землю стало початком того фатального шляху, гіркий кінець
якого ми бачимо нині. […]
Що сказати на це? Завдання Творця, про яке
йдеться, означає, що людина має піклуватися світом як творінням Божим,
керуючись ритмом і логікою творіння. Сенс цього завдання описується у
наступному розділі Книги Буття за допомогою слів "порати й доглядати"
(2,15). Таким чином, сенс полягає в розумінні мови самого творіння; це означає,
що воно має робити те, що може і до чого є покликане, але не те, що воно
спрямовує проти себе. Біблійна віра наголошує насамперед на тому, що людина не
замикається у собі; вона завжди має знати, що перебуває у великому тілі
історії, яка зрештою має стати тілом Христовим. Минуле, сьогодення і майбутнє
мають зустрітися і пронизати один одного у кожному людському житті. Тільки тепер
виник той вимучений нарцисизм, який виокремлюється рівною мірою від минулого і
від майбутнього і прагне знати тільки власне сьогодення.
А надто ми маємо поставити питання: як же
виникли ті потворні явища ментальності перероблення й володарювання, які
загрожують сьогодні нам усім? Перші ознаки цих нових ідей видно в епоху
Відродження, наприклад у Галілея, коли він висловлюється в такому дусі: якщо
природа не відповідає на наші питання і не розкриває своїх таємниць
добровільно, ми маємо її катувати і на такому болісному допиті вирвати у неї
відповіді, яких вона не хоче давати людям добровільно. […] Але конкретну й
історично дієву форму цей новий напрям думки знайшов, звичайно, пізніше, у
повному вигляді ми спостерігаємо його у Карла Маркса. Це він сказав людині, що
та не має більше питати про своє походження, про своє коріння. Це, мовляв,
безглузде питання. Таким чином нас хочуть змусити забути про питання походження
світу і його устрій, бо власне творіння у своїй внутрішній розумності є сильним
і очевидним свідченням про Творця, від якого ми ніколи не зможемо
"емансипуватися". Це питання оголошується безглуздим саме тому, що на
питання про творіння врешті-решт не можна відповісти інакше, як визнанням Духа-Творця.
Звідси [й
походить] зміна
головного завдання людини, тому прогрес [оголошується] справжньою істиною, а матерія – тим матеріалом, з
якого людина буцімто творить пристосований для життя світ. [Саме тому проголошують], що церквою майбутнього
стане лабораторія, соборами – електростанції. Тоді більше не потрібно буде
відрізняти вихідні від буднів, не потрібно буде жодної суботи, бо людина у
всьому стане творцем себе. Людина також припинить прагнути звичайного підпорядкування
природи. Колись людина могла змінювати в природі лише певні речі. Природа як
така була не предметом, а умовою діяльності людини. Тепер вона належить людині
вся, але в цьому людина раптово виявляє найбільшу небезпеку для себе. Початкова
точка тут – у вченні, яке бачить в творінні лише продукт збігу й необхідності.
Замовк внутрішній ритм, про який говорить нам Святе Письмо, – замовк ритм
поклоніння, який є ритмом історії любові Бога та людини. Втім, сьогодні жахливі
наслідки такого вчення стали для нас очевидними. Ми відчуваємо загрозу, яка
стосується не далекого майбутнього, а абсолютно безпосередньо нас самих. Упокорення
віри зникло, зарозумілість "роботи" зазнала краху; так утворюється
нова, але не менш згубна позиція – бачити в людині порушника спокою, який буцімто
і є справжнім шкідником і хворобою природи. Людина вже не любить себе; вона прагнула
б усунути себе, аби природа могла зцілитися. Але і цим ми не відновимо нашого світу,
бо суперечимо Творцеві – бо в такому разі більше не хочемо такої людини, яку
побажав Він. Цим ми не можемо зцілити природу, цим ми лише зруйнуємо себе і тим
самим творіння. Ми втрачаємо надію, закладену в людині, і велич, до якої її
покликано.
Отже, залишається християнський шлях – справжній
шлях спасіння. Ми можемо бути справді "креативними", тобто творчими, лише
коли будемо в єдності з Творцем світу. Ми можемо служити землі по-справжньому, лише
коли приймемо її відповідно до вказівок Божого слова. Operi Dei nihil praeponatur – не слід віддавати першість нічому, окрім Божої справи, ніщо не
повинне ставитися вище за служіння Богові.
Бенедикт XVI (Йозеф Рацінгер)
(З книги "На початку
сотворив Бог…", 2009.)
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар