Можливість прийняти Пресвяту Євхаристію, крім усього
іншого, є також ознакою земного життя. Коли ми осягнемо Вічність в Бозі, звичайне
нам Причастя під видом хліба та вина вже не буде потрібне – Сам Господь буде з
нами в спосіб, який не вдасться описати на землі. І смерть, таким чином, постає
як причастя Христової смерті – дорога, кінець якої об’єднає з Ним у
Воскресінні.
Розділ догматичного вчення Церкви, який
охоплює останні речі в житті людини, розглядає богослов’я смерті, аналізує
наявні відомості про Вічність та говорить про особистий та остаточний Суд,
називається есхатологією. Сам давньогрецький вираз ta eshata вживається у Книзі Сираха 7, 36: "У всіх
ділах своїх пам’ятай про твою кончину
(ta eshata) – повіки не згрішиш". 2006 року
побачила світ українською мовою "Есхатологія" Антона Ціґенауса. Тож
пропонуємо вам уривок з цієї праці, який допоможе осягнути розуміння цінності
моменту смерті для християнина.
Між смертю та воскресінням
Видається, що смерть у властивому значенні є
спасенною подією, яка у відділенні людини від Бога як джерела життя втрачає через
гріх свій первинний сенс і перетворюється на лиху подію. Ніби напрошується висновок,
що істинно побожна людина вмирає легкою смертю, а безбожний грішник натомість –
тяжкою. Справді, багато святих та глибоко віруючих осіб померли спокійно, в той
час, коли люди, яких щось "обтяжувало", вмирають у потерпанні. Однак
є і протилежний досвід: Ісус помер нелегкою смертю, так само – деякі великі
святі, а натомість багато людей, які за всіма ознаками мали на совісті тяжкі
провини, помирають відносно легко.
Згадані моменти вмирання, зокрема спасенна
подія (завдяки єдності з Богом) та лиха подія (на підставі відділення від Нього),
залишаються дійсними, однак до них додається ще один елемент: у смерті людина може причаститися Христової
смерті. Але Христос мав, хоч і був без гріха (пор. Євр 4, 15), тяжку
смерть, бо Він узяв на себе гріх і його наслідок – смерть інших, – тобто
замість інших. Причинний зв’язок гріха і смерті залишається недоторканним,
навіть якщо Ісус помер через чужі гріхи. Ісус вчинив це, одначе не в
самолюбстві та непокорі грішника, а в покорі "до смерті" (Флп 2, 8; Рим. 5, 19). У цій покорі Його смерть
стала виявом благодаті, а очевидність безвиході та богозалишености – плідністю.
Сенс смерті – повернення додому
Відтоді той, хто є, як Павло висловлюється у
своїй містиці Христа, "у Христі" (пор. Гал 5, 6; 2 Кор 5, 17-19 тощо)
і "помирає в Господі" (Од 14, 13), бере участь у відновленні
первісного сенсу смерті, спотвореного гріхом, яка через смерть Христа знову
стає поверненням додому. Ця участь
здійснюється у хрещенні, яке є співсмертю та співвоскресінням Христові (пор.
Рим 6,3-11; Кол 2, 12-13).
Це не тільки пасивна участь – людина як нове
сотворіння, активний член тіла Христового, Який є його Головою, здатна співпрацювати
над спасінням інших. Страждання і смерть,
які у земному баченні означають зменшення активності, у Ісуса Христа і з Ним є
найвищою спасительною діяльністю. Універсальність Христової спасительної
смерті і її винятковість (пор. Євр 10, 10; 9, 28; 1 Пт 3, 18) не спонукають
врятовану людину до бездіяльності, а дають їй можливість [духовно] співспасати і
співпокутувати. У Посланні до Колосян (1, 24) читаємо: "Тепер я радію стражданнями за вас, і доповняю на моїм тілі те,
чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква". У
цьому сенсі вчить також Конституція про Церкву II Ватиканського Собору щодо [Таїнства]
Єлеопомазання: "Церква повчає їх (хворих) свідомо поєднуватися зі
стражданнями та смертю Христа і так поповнювати благо народу Божого" (SC 11). Отже, християнин може
зробити своє страждання і смерть плідними для спасіння людей, тобто для
покути за свої та чужі провини. Це свідомо прийняте страждання є інтенсивною
молитвою. Мученик є для цього показовим прикладом.
З огляду на це, тяжка смерть – ще не достатня
підстава робити висновок про особисті великі гріхи вмираючого; Бог також може
залучити його у покутну та спасительну смерть свого Сина, Який помер замість інших.
Нерозуміння сенсу смерті – шлях до евтаназії
Там, де у секуляризованому світі цю дієздатність
страдників та вмираючих уже не визнають, зростає небезпека того, що їх сприйматимуть
лише як утриманців суспільства, а самі вони, своєю чергою, не зможуть добачати
у своєму стражданні якогось сенсу. Від цього недалеко до так званої
"активної евтаназії".
Адаптовано за: А.Ціґенаус, "Есхатологія". Л.:
Свічадо, 2006
Post sctiptum. Термін "евтаназія" увійшов до
вжитку як "легка смерть". Бл.Йоан Павло ІІ визначив: "Евтаназія
– це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє
смерть з метою уникнути будь-якого страждання". Фактично, це узаконене та
виправдане самогубство за посередництвом третіх осіб.
ФОТО:
Вінсент Ван Гог.
"Пієта" ("Оплакування")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар