Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

середу, 31 жовтня 2012 р.

ПРИЧАСТЯ ХРИСТОВОЇ СМЕРТІ


Можливість прийняти Пресвяту Євхаристію, крім усього іншого, є також ознакою земного життя. Коли ми осягнемо Вічність в Бозі, звичайне нам Причастя під видом хліба та вина вже не буде потрібне – Сам Господь буде з нами в спосіб, який не вдасться описати на землі. І смерть, таким чином, постає як причастя Христової смерті – дорога, кінець якої об’єднає з Ним у Воскресінні.



Розділ догматичного вчення Церкви, який охоплює останні речі в житті людини, розглядає богослов’я смерті, аналізує наявні відомості про Вічність та говорить про особистий та остаточний Суд, називається есхатологією. Сам давньогрецький вираз ta eshata вживається у Книзі Сираха 7, 36: "У всіх ділах своїх пам’ятай про твою кончину (ta eshata) – повіки не згрішиш". 2006 року побачила світ українською мовою "Есхатологія" Антона Ціґенауса. Тож пропонуємо вам уривок з цієї праці, який допоможе осягнути розуміння цінності моменту смерті для християнина.

Між смертю та воскресінням

Видається, що смерть у властивому значенні є спасенною подією, яка у відділенні людини від Бога як джерела життя втрачає через гріх свій первинний сенс і перетворюється на лиху подію. Ніби напрошується висновок, що істинно побожна людина вмирає легкою смертю, а безбожний грішник натомість – тяжкою. Справді, багато святих та глибоко віруючих осіб померли спокійно, в той час, коли люди, яких щось "обтяжувало", вмирають у потерпанні. Однак є і протилежний досвід: Ісус помер нелегкою смертю, так само – деякі великі святі, а натомість багато людей, які за всіма ознаками мали на совісті тяжкі провини, помирають відносно легко.
Згадані моменти вмирання, зокрема спасенна подія (завдяки єдності з Богом) та лиха подія (на підставі відділення від Нього), залишаються дійсними, однак до них додається ще один елемент: у смерті людина може причаститися Христової смерті. Але Христос мав, хоч і був без гріха (пор. Євр 4, 15), тяжку смерть, бо Він узяв на себе гріх і його наслідок – смерть інших, – тобто замість інших. Причинний зв’язок гріха і смерті залишається недоторканним, навіть якщо Ісус помер через чужі гріхи. Ісус вчинив це, одначе не в самолюбстві та непокорі грішника, а в покорі "до смерті" (Флп 2, 8; Рим. 5, 19). У цій покорі Його смерть стала виявом благодаті, а очевидність безвиході та богозалишености – плідністю.

Сенс смерті – повернення додому

Відтоді той, хто є, як Павло висловлюється у своїй містиці Христа, "у Христі" (пор. Гал 5, 6; 2 Кор 5, 17-19 тощо) і "помирає в Господі" (Од 14, 13), бере участь у відновленні первісного сенсу смерті, спотвореного гріхом, яка через смерть Христа знову стає поверненням додому. Ця участь здійснюється у хрещенні, яке є співсмертю та співвоскресінням Христові (пор. Рим 6,3-11; Кол 2, 12-13).
Це не тільки пасивна участь – людина як нове сотворіння, активний член тіла Христового, Який є його Головою, здатна співпрацювати над спасінням інших. Страждання і смерть, які у земному баченні означають зменшення активності, у Ісуса Христа і з Ним є найвищою спасительною діяльністю. Універсальність Христової спасительної смерті і її винятковість (пор. Євр 10, 10; 9, 28; 1 Пт 3, 18) не спонукають врятовану людину до бездіяльності, а дають їй можливість [духовно] співспасати і співпокутувати. У Посланні до Колосян (1, 24) читаємо: "Тепер я радію стражданнями за вас, і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква". У цьому сенсі вчить також Конституція про Церкву II Ватиканського Собору щодо [Таїнства] Єлеопомазання: "Церква повчає їх (хворих) свідомо поєднуватися зі стражданнями та смертю Христа і так поповнювати благо народу Божого" (SC 11). Отже, християнин може зробити своє страждання і смерть плідними для спасіння людей, тобто для покути за свої та чужі провини. Це свідомо прийняте страждання є інтенсивною молитвою. Мученик є для цього показовим прикладом.
З огляду на це, тяжка смерть – ще не достатня підстава робити висновок про особисті великі гріхи вмираючого; Бог також може залучити його у покутну та спасительну смерть свого Сина, Який помер замість інших.

Нерозуміння сенсу смерті – шлях до евтаназії

Там, де у секуляризованому світі цю дієздатність страдників та вмираючих уже не визнають, зростає небезпека того, що їх сприйматимуть лише як утриманців суспільства, а самі вони, своєю чергою, не зможуть добачати у своєму стражданні якогось сенсу. Від цього недалеко до так званої "активної евтаназії".

Адаптовано за: А.Ціґенаус, "Есхатологія". Л.: Свічадо, 2006

Post sctiptum. Термін "евтаназія" увійшов до вжитку як "легка смерть". Бл.Йоан Павло ІІ визначив: "Евтаназія – це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання". Фактично, це узаконене та виправдане самогубство за посередництвом третіх осіб.

ФОТО:
Вінсент Ван Гог. "Пієта" ("Оплакування")

"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

Немає коментарів:

Дописати коментар