"Іди за
мною!" – звертається воскреслий Господь до Петра, обраного пасти Його
вівці. "Йди за мною" – це коротке звернення Христа можна вважати
ключем для зрозуміння послання, що плине
з життя нашого улюбленого папи Йоана Павла ІІ.
"Іди за
мною!" У своїх листах до священиків та автобіографічних книжках Йоан Павло
ІІ багато разів говорив про своє священство, яке він прийняв 1 листопада 1946
р. Він розумів священство передовсім у світлі трьох висловлювань Христа. Перше:
"Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід
принесли, та щоб тривав ваш плід" (Йн 15,16). Друге: "Добрий пастир
життя своє за овець покладає" (Йн 10,11). І третє: "Як мене Отець
полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові!" (Йн 15,9). У цих
трьох висловлюванях ми бачимо серце й душу Папи. Він справді йшов всюди і не
щадив сил, щоб принести плід. "Встаньте, ходімо!" – така назва його
передостанньої книжки. Цими словами він будив нас з летаргічної віри, зі сну. Папа
був священиком аж до кінця, бо поклав власне життя за своїх овець та за всю
людську родину в щоденному жертовному служінні Церкві, особливо страждаючи в
свої останні місяці. Отак-от він став
одно з Христом, добрим пастирем, який любить своїх овець. Папа, який прагнув
зустрітися з кожним, який вмів вибачити і перед усіма відкрити своє серце,
також і сьогодні промовляє до нас словами Господа, щоб ми перебували у любові
Христа.
"Іди за мною!"
У липні 1958 р. для молодого священика Кароля Войтили розпочався новий етап
подорожі з Христом і за Христом. Вирушаючи з групою молоді на канікули на Мазури,
він мав в кишені із собою лист від Примаса Польщі кардинала Вишинського, який
запрошував його на зустріч. Войтила міг здогадатися, про що йшлося: він мав бути
призначений єпископом-помічником у Кракові. Покинути академічний світ, зректися
близького і стимулюючого контакту з молоддю, відмовитися від інтелектуальних зусиль
пізнання та інтерпретації таємниці, що нею є людина, та передачі світові
християнської інтерпретації людського буття – все це мусило мати вигляд втрати себе
самого. "Іди за мною!" Кароль Войтила прийняв це призначення, бо чув
у поклику Церкви голос Христа. "Іди за мною!" У жовтні 1978 р.
кардинал Войтила знову почув голос Господа. Знову повторився діалог з Петром: "Симоне
Йонин! Чи любиш мене? (...) Паси мої вівці" (Йн 21,16). На питання Христа:
"Каролю, чи ти мене любиш?", – архієпископ Краківський з глибини серця відповів: "Господи,
ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю" (Йн 21,17).
Любов до Христа
була домінуючою силою в житті Святішого Отця. Про це знає кожний, хто бачив,
які він молиться, чи чув, як він проповідує Боже Слово. Завдяки цьому глибокому
закоріненню в Христі він міг нести тягар, який переважає людські сили: бути
Пастирем Христової вівчарні, Його Вселенської Церкви.
"Іди за мною!"
Доручаючи Петрові пасти його вівці, Христос водночас заповідав його мучеництво.
Під час Тайної Вечері Ісус сказав: "Куди я іду, ви піти неспроможні".
Каже до нього Симон Петро: "Господи, куди ж ідеш?" Відказує йому
Ісус: "Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за
мною" (Йн 13,33.36). Тільки після воскресіння надійшло оте "потім".
Пасучи Христові вівці, Петро входить у пасхальну таємницю, наближається до
хреста та до воскресіння. Христос говорить: "Коли ти молодший був, то
(...) ходив куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і
підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш" (Йн 21,18). У першому
періоді свого понтифікату Святіший
Отець, тоді ще молодий і сповнений сил, подорожував аж на самий край світу. Проте
пізніше він все глибше входив у єдність страждання з Христом, щоразу краще
розуміючи правду цих слів: "підпереже тебе інший". І саме в цій
єдності зі страждаючим Христом він невтомно проповідував Євангеліє. Папа
страждав і любив у єдності з Христом і тому послання його страждання і його
мовчання було таке промовисте і плідне.
Святіший Отець
побачив найчистіший відблиск Божого Милосердя у Божій Матері. Він, який втратив
матір у дитинстві, тим паче покохав небесну Матір. Почув слова розіп’ятого Христа, які були ніби скеровані до нього: "Ось матір твоя".
І зробив так, як улюблений учень: прийняв її до глибини свого серця – Totus Tuus. Від цієї Матері він
вчився бути схожим на Христа.
У пам’яті залишиться та хвилина, коли в останню Великодню неділю свого життя
Святіший Отець, позначений стражданням, ще раз з’явився у вікні Апостольського
Палацу, щоби востаннє дати своє благословіння Urbi et Orbi. Можемо бути певні, що наш улюблений Папа і зараз стоїть у вікні дому
Отця, бачить нас і благословляє нас.
Виголошено під
час похорону папи Йоана Павла ІІ 8 квітня 2005 р.
"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар