ЛЮБОВ І ЄВХАРИСТІЯ

Використовуючи аналогію, можна сказати, що Євхаристія є для нас, християн, сонцем. Сонце – це джерело животворної сили. Там, куди не проникають сонячні промені, немає життя. Якщо християнин не бере участь в Євхаристії, то життя його віри поступово завмирає, як рослина, позбавлена світла.

У перші віки християнства, в епоху великих гонінь, християни завжди збиралися на "ламання хліба" всупереч заборонам і погрозам переслідувачів. Перед лицем суддів вони відважно відповідали, що не можуть не брати участі в Євхаристії, оскільки є християнами. Багато хто з них прийняв мученицьку смерть за вірність Євхаристії. Євхаристія завжди залишалася в центрі Літургії Церкви, була не лише "першою молитвою", а "вершиною молитви Церкви".

Євхаристія є нагадуванням найважливішого моменту в історії спасіння: смерті і воскресіння Ісуса Христа. Це найсвятіша Жертва Церкви, в якій Ісус Христос, наш єдиний Священик, Який пожертвував себе на хресті за спасіння всього світу, відтворює свою Жертву, безупинно віддається в руки Отця для нас і за нас. У цьому акті бере участь вся Церква, кожен з нас.

Відокремлене Тіло і Кров Ісуса, подані у вигляді хліба і вина, є справжніми знаками Ісусової смерті на хресті. Смерть Ісуса, що виконується в Євхаристії, постійно свідчить нам про найвищу любов Бога до людини. Євхаристія є живим здійсненням слів Ісуса: "Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (див. Йн 3, 16).

[...] Євхаристія свідчить про безконечну любов Бога до людини і наповнює християнина цією любов’ю. Завдяки Євхаристії християнин може любити тією любов’ю, якою любить його сам Бог: "Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив; перебувайте у моїй любові" (Йн 15, 9). Завдяки Євхаристії ми перебуваємо в любові самого Бога. І хоча любов християнина не є безконечною, як любов Бога, вона все ж залишається любов’ю тієї ж самої природи, що і Божа. Крихка і слабка людська любов в Євхаристії стає божественною. Завдяки їй "Тіло і Кров Христа розходяться по наших членах. Так ми стаємо часткою Божественної Природи, Божої любові" (св.Кирило Ерусалимський).

Для християнина Євхаристія є джерелом усієї любові: до Бога, до людей, до світу, до себе самого; любові дружньої, подружньої, батьківської, священицької, монашої... Євхаристія закликає християн любити так само, як любив Христос, який віддав за нас своє життя (1 Йн 3, 16). Таке ставлення до любові є можливе лише тоді, коли, завдяки Євхаристії, християнин проникнеться логікою любові, вимірюваної даром.

Міра любові – це міра дару. А найбільшим даром завжди є дар життя. Ісус каже: "Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за друзів своїх життя віддає" (Йн15, 13). Що більшою є жертва, приношувана любленій людині, то більшою є любов.

Євхаристія невпинно ставить перед нами питання про суть нашої любові. Що в ній переважає: чи лише пошук відчуттів, вражень, бажання дізнатися щось нове – чи потреба жертовної праці для Бога або іншої людини? Ми можемо перевіряти і вимірювати нашу любов до Бога, до ближніх, до світу і до себе самих, з огляду на нашу жертву і працю.

Справжня людська любов не вимірюється тільки почуттям. Почуття супроводить любов як важливий її елемент, але не є її суттю, бо почуття само по собі є мінливе, непостійне і сліпе. Адже буває і так, що ненависть – це лише обдурена любов… [...]

Лише маючи емоційну свободу, ми зможемо мати один до одного ті почуття, які були у Ісуса Христа (пор. Рим 15, 5). Що більша наша емоційна свобода, то більше ми схожі на Ісуса в любові.

Беручи участь в Євхаристії, яка відтворює найвищу жертву, приношувану Богом, християнин має спитати себе: "А чим жертвую я заради любові до Бога, до людей і до себе самого?" Якщо в любові бракує жертовного віддання себе, якщо мало самозречення, аби наблизитися до іншого, то такі завірення в любові стають пустими словами.

[...] Євхаристія питає нас: який реальний вплив має Євангеліє на наші бажання, рішення, дії? Чи формує воно стиль нашого життя? Чи говорить нам про щост в критичні миті: в конфліктах, загрозах, невдачах, в хвилини туги, страху?.. Чи існує зв’язок між Євхаристією і нашою щоденністю?

Християнин – це людина, яка наважується дарувати себе, стати жертвою, аби перемогти себе. Євхаристія дає нам змогу здобути перемогу над собою, адже вона є відтворенням не лише розіп’ятої, але і воскреслої Любові. Якщо нас часто долають пристрасті, то саме тому, що наша участь в Євхаристії виявляється дуже формальною, зовнішньою.

Нам слід вчитися такій участі в Євхаристії, яка ставала б для нас "школою справжньої любові". Євхаристія веде нас від бажання отримувати любов інших до бажання жертовної віддачі себе іншим [...].

Чи дякуємо ми Богу за дар Євхаристії, за те, що Ісус Христос вводить нас в Містерію любові Отця до нас? [...] Чи просимо про те, аби Євхаристія стала для нас центром всього нашого внутрішнього життя, вершиною нашої молитви, точкою перетину наших зусиль, боротьби і жертви? Чи молимося ми про велику любов до Євхаристії, яка виражатиметься в безперервному поглибленні цієї "великої таємниці віри"?..

©Milites Christi Imperatoris

Публікується скорочено. Повний текст на http://www.christusimperat.org/uk/node/4943

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/