Нерідко буває так,
що коли співрозмовник дізнається, що в нас у родині троє дітей, то на обличчі людини можна прочитати
інколи подив, а часом навіть страх. Багато хто запитує, як ми з дружиною згодилися народити трьох дітей. І ми,
розповідаючи про нас і ділячись дією Святого Духа в нашому житті, розуміємо:
саме під впливом Божого провидіння, цілком поклавшись на Божу волю, ми змогли
відкрити свою родину на прийняття тих дітей, які вже є в нас, і ще тих, що їх
Бог має намір нам подарувати.
Коли ми з
дружиною ще зустрічалися, на одній з проповідей, яку виголошував єпископ Ян
Пурвінський у нашій парафії в Коростишеві, він роз’яснював покликання до життя
в родині. Нам обом найбільше припали до душі його слова про те, що визначною
метою при створенні подружжя є народження потомства. З християнського погляду,
як говорив єпископ, саме дати життя новій людині є великим покликанням пари,
яка бере шлюб.
Після одруження
наші з дружиною позиції щодо часу народження дитини дещо різнилися. Вона хотіла
дитину відразу, а я був не проти "пожити для себе". Та Вікторія наполягала,
що не варто піддаватися поклику егоїзму. І тому за 10 місяців в нас народилася
перша донечка – Аліса. Тоді ж ми жили в Києві, я закінчував навчання в
університеті, мав величезні амбіції щодо кар’єри, яка, до речі, дуже вдало
складалася. Єдиною перешкодою для здійснення всіх мрій була відсутність
власного помешкання. Зважуючи всі можливості, ми з дружиною вирішили, що для
наших, тоді ще майбутніх, дітей було б ліпше, якби в нас був приватний будинок –
і тому вирішили переїхати до Коростишева, на Житомирщину.
Друга дитинка в
нас з’явилася, так би мовити, незаплановано. І хоч ця подія сталася не за
нашими планами, проте Софійка перебудувала всі наші плани під себе. Ще перед її
народженням ми зіткнулися з нерозумінням з боку деяких людей, які стверджували,
що нерозсудливо народжувати другу дитину без відповідної матеріальної
підготовки, і навіть пропонували дружині вирішення "проблеми" у
вигляді аборту. Отже, мені довелося розставити всі крапки над "і" та
заборонити людям з подібними думками навіть переступати поріг нашої домівки, не
те щоб висловлювати їх вголос. І лише після народження Софійки ми придбали
власний будинок. Ми з дружиною вважаємо, що і це відбулося не без Божої
допомоги, бо власних грошей нам не вистачило б і на 20-ту частину будинку.
А ще за чотири
роки в нас з’явився хлопчик Іванко. І в нас постало питання: як саме,
відповідно до науки Католицької Церкви, планувати чисельність родини, адже світ
пропонує різні методи, що здатні лише нашкодити подружжю. Коли ми готувалися до
Таїнства Шлюбу, то ходили на заняття, де також вивчали метод природного планування
родини. Але, скажу чесно, через незастосування методу (поки це було неможливо
через вагітності дружини та ще через те, що при вивченні, зізнаюсь, ми не
приділили йому достатньої уваги), у нас був певний страх та недовіра до природного
розпізнавання плідності: ми навіть посилалися на здоров’я дружини, шукаючи
виправдання…
Попри все, ми
молилися, щоб Господь вказав нам вірний шлях. І ось дружину як майбутнього
фахівця (зараз Вікторія вчиться при Інституті св. Томи
Аквінського на сімейного консультанта) запросили на семінар, присвячений саме
цій проблемі. І, вже маючи за плечима 10 років досвіду подружнього життя, моя
дружина вивчила цей метод досконало. Зараз ми не тільки самі можемо свідомо
реалізовувати стратегію розвитку родини у відповідності до Божої волі, а й допомагаємо
ближнім розібратися в плануванні родини природним методом та позбутися страху й
гріха в подружньому співжитті. І палко дякуємо Богові як за великий дар батьківства,
так і за можливість планувати свою родину через пізнання себе. І ще хочу наголосити,
що ми з дружиною не плануємо зупинятися на досягнутому.
З погляду
арифметики інколи здається: що більше дітей, то менше кожен із них отримує
любові. Але з досвіду власної родини хочу сказати, що любов – це одна з ознак
Бога, і вона не підпадає під закони арифметики. Так, коли в родині не одне
дитя, а більше, то діти отримують любов і піклування не тільки від батьків, а й
від братів та сестер, а також, що дуже важливо, віддають цю любов одне одному, припиняючи
бути тільки споживачами. Тобто що більше дітей в родині, то більше любові
отримує кожен із них.
Завершуючи свою
розповідь, хочу познайомити вас із нашою старшою донькою Алісою: "Мені дуже подобається, що в мене є
братик Ваня та сестричка Софія. Бо навіть коли батьки мусять нас залишити вдома
або просто ідуть у справах, нам не нудно, бо ми завжди можемо погратися разом.
Ми дуже любимо грати в різноманітні ігри, розв’язувати ребуси та мріяти разом.
А ще я маю можливість відчути себе дорослою, коли піклуюся про менших братика
та сестричку. І якщо Господь захоче дати нам ще братика чи сестричку, то ми
будемо цьому дуже раді. Я дуже щаслива, що я в родині не сама, а в мене є
братик і сестричка".
Олександр
ПОЛЯНСЬКИЙ
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар