ЛИЧАКІВСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ

Личаківський цвинтар давно вже став однією з туристичних візитівок Львова. Щодня там відбуваються екскурсії, і сотні туристів блукають "вуличками" мертвого міста.

Хоча багато хто не дуже добре сприймає кладовища, а втім Личаківський цвинтар привертає увагу багатьох відвідувачів. Йдеться не лише про ошатні надгробки, а й про дивний спокій, що його відчуваєш, щойно потрапляєш на територію величного некрополю. Час, проведений тут, може стати звичайною прогулянкою, а може перетворитися на час роздумів та самозаглиблення.

Личаківський цвинтар був відкритий 1786 р. як місце поховань, коли кладовища вирішено було винести на окраїну міста. Для цього виділили чотири ділянки, які розподілили між городянами. Жителям львівського середмістя останнім притулком слугував Личаків. У статусі міського цвинтаря Личаківський перебував майже три століття, аж до 1975 р., коли цвинтар було закрито для загальних поховань.

Оскільки у середмісті жили політичні, культурні і церковні діячі та просто заможні люди, місце їхнього поховання стало викликом для майстерності видатних скульпторів. Багато заможних городян ще за життя облаштовували родинні склепи, купували найдорожчі матеріали, а також домовлялися з відомими майстрами. Але саме завдяки цим "змаганням" львів’яни сьогодні можуть пишатися цією історичною пам’яткою і милуватися творами відомих скульпторів, серед яких роботи Гартмана Вітвера, Антона і Йогана Шімзерів, Юліана Марковського, Тадеуша Баронча, Леонарда Марконі.

Не лише заради естетичного задоволення варто завітати на Личаків. Некрополь дозволяє нам відвідати славетних людей, які знайшли тут своє останнє місце спочинку. Тут є і пишні надгробки центральних алей, і скромні пам’ятники на віддалених ділянках, тут поховано представників різного етнічного та релігійного походження.

Рівність людей особливо гостро відчувається на цвинтарях, саме тут часто розумієш, що смерть виконує одну, на перший погляд, дуже дивну для себе функцію – функцію примирення. Личаківське кладовище стало притулком для воїнів різних армій і політичних сил, які, завзято воюючи між собою, помирали разом і разом були поховані.

Донедавна на цьому цвинтарі був похований блаженний Миколай (Чарнецький), до його могили люди приходили за благословенням та зціленням. Саме завдяки таким свідченням про зцілення, здійснені за його заступництвом, єпископ Миколай був проголошений священомучеником УГКЦ, а його мощі були урочисто перенесені в храм св. Йосафата.

Разом із тим на Личаківському кладовищі поховано людину, яку радянська влада зробила своїм знаряддям в знищенні УГКЦ – Гавриїл Костельник.  Він став однією зі знакових фігур Львівського Собору 1946 р. та долучився до переслідувань не тільки блаженного Миколая, а й усього духовенства, монашества та вірних УГКЦ.

Цвинтар може дати нам добрий урок історії, примирення, прощення, покаяння. Від нас залежить, чи зможемо ми з нього скористатися сьогодні і у майбутньому.

Меланія ШЕВЧЕНКО

ФОТО:

Ворота Личаківського цвинтаря

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/