З одного боку, Церква несе повноту істинної
віри та проголошує, що повнота Божого Об’явлення – Ісус Христос. З іншого –
закликає до релігійної свободи, толерантності та міжрелігійного діалогу навіть тоді,
коли християни стають мучениками від рук релігійних фанатиків та
фундаменталістів. І якщо ще додати, що помилки немає в жодному з тверджень, то
лишається тільки знизати плечима. Чи ні?
Катехизм Католицької Церкви – перший універсальний
помічник, коли виникають сумніви. Саме тут міститься свого роду квінтесенція
церковного вчення та доступне пояснення багатьох неоднозначних, здавалося б, питань. І саме Катехизм, послуговуючись
догматичною конституцією ІІ Ватиканського Собору Lumen gentium, каже нам, хто і яким чином належить до Католицької Церкви: "До
католицької єдності Божого Народу покликані
всі люди; до цієї єдності по-різному
належать або до неї спрямовані і
вірні католики, й інші віруючі у Христа, і, врешті, усі люди без винятку, яких
Божа благодать кличе до спасіння".
Тобто треба відрізняти повну належність до Вселенської Церкви (яка стосується
тих, хто реально визнає її), недосконале з’єднання зі Вселенською Церквою
(стосується, наприклад, дійсно охрещених в некатолицьких Церквах та
християнських спільнотах) та загальне покликання до спасіння у Вічності,
належне всім. Інша справа, що повноту засобів до спасіння зберігає Вселенська Католицька
Церква. І у справі вічного спасіння багатьох некатоликів ми можемо лише уповати
на Боже Милосердя. Покликаних багато, але кількість вибраних точно не відома,
чим також не варто легковажити.
Церква і юдеї
Нехристияни, тобто ті люди, які ще не прийняли
Євангелія, також різними шляхами є спрямовані до Божого Народу – Христової
Церкви.
Передусім, тут варто сказати про ставлення
Церкви до сповідників юдаїзму – юдеїв, представників однієї зі світових
релігій. Церква, Божий Народ Нового Союзу, визнає свій зв’язок з єврейським
народом, з тими, до кого Господь Бог наш промовляв раніше, якщо звернутися до П’ятикнижжя Мойсея – Тори. На відміну
від усіх інших нехристиянських релігій, юдейська віра вже є відповіддю на Боже
об’явлення в Старому Завіті. Це єврейському Народові "належить
усиновлення, і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні
отці, з них І Христос тілом" (Рим 9,4-5), бо "дари Божі і покликання
незмінні" (Рим 11,29).
Якщо розглядати майбутнє, то Божий Народ у
Старому Завіті і новий Божий Народ прагнуть до подібної мети: очікування
приходу (юдеї) або повернення (християни) Месії. Звісно, ці два варіанти
очікування все ж суттєво відрізняються один від одного. Ми чекаємо на Месію, померлого
й воскреслого, Господа і Сина Божого. Юдеї ж очікують на Месію, чиї риси
приховано до кінця віку… Це їхнє очікування й нині супроводжується драмою
незнання або не визнавання Ісуса Христа – істинного Месії.
Церква і мусульмани та нехристияни загалом
Як твердить Lumen gentium, задум спасіння охоплює також і інших нехристиян –
зокрема тих, які визнають Творця, насамперед мусульман, які зберігають віру
Авраама і вшановують разом із нами єдиного милосердного Бога. Спільно з
мусульманами ми віримо, що Він судитиме людей останнього дня.
Людський рід має спільне походження та мету,
отже діти Церкви не можуть бути не пов’язані з представниками нехристиянських
релігій. Декларація ІІ Ватиканського Собору Nostra
aetate проголошує, що всі народи утворюють єдине суспільство; мають
спільний початок, тому що Бог оселив весь рід людський на землі. Всі ми маємо
також одну кінцеву мету – Бога. Боже Провидіння, доброта і задум спасіння
поширюються на всіх, аж поки вибрані
не об’єднаються у святому місті – Небесному Єрусалимі, тріумфуючій Христовій
Церкві.
Представники інших релігій мають право на
свободу та пошуки Бога, хоч не знають Його вповні. Він є близько них та попри
все бажає, аби всі люди спаслися. Церква розглядає все, що можна визнати добрим
і істинним у нехристиянських релігіях, як приготування до Євангелія і Божий дар,
який Господь дає їм заради того, щоби нехристияни також врешті-решт досягли
Життя Вічного.
Помилки та спотворення
Однак у своїй релігійній поведінці люди
виявляють також обмеженість і помилки, які спотворюють у них образ Божий, і це,
як ми всі напевно розуміємо, треба усвідомлювати. Нехристиянські віровизнання
з’являлися та продовжують з’являтися внаслідок того, що люди, обманені лукавим,
відкидають Істину та заміняють Божу правду на брехню. Прикрі плоди приносить служіння
створінню, а не Творцю. Живучи й помираючи без Бога в цьому світі, не зважаючи
на власне сумління та розум, нехристияни у прямому значенні наражаються на
пекельну небезпеку.
Церква Христова є тим місцем, де Отець знову
збирає всіх Своїх дітей, що їх гріх розпорошив і ввів в оману. Тут людство має знову
віднайти свою єдність і спасіння. Отці Церкви стверджували, що саме Церква є одвічним
Ковчегом Ноя, що порятує людство від потопу лукавого.
Поза Церквою немає спасіння?..
Як розуміти це твердження, здавна відоме в
Традиції Церкви? По суті, йдеться про те, що будь-яке спасіння йде від
Христа-Голови через Церкву, яка є Його Тілом.
Lumen gentium твердить, що Церква є необхідною для спасіння. Власне, один тільки
Христос є посередником і дорогою спасіння. Він для нас стає присутній у Своєму
Тілі, яким є Церква. Наголошуючи на необхідності віри і Святого Хрещення,
Господь водночас підтвердив необхідність самої Церкви, до якої люди входять
через Хрещення, немов через двері. Саме тому "не можуть бути спасенними ті люди, які, знаючи, що Вселенську Церкву
заснував Бог через Ісуса Христа як необхідну, не хочуть вступити до неї або
залишатися в ній". Варто зазначити, що йдеться конкретно про тих, хто
усвідомлює Спасіння через Церкву, але відкидає його свідомо та добровільно.
Тобто мова не про те, що Бог відкидає когось, а про те, що людина сама вільна
відкинути Церкву (хоч розуміє, що тут – джерело Вічного Життя). І в такому разі
Господь не примусить до спасенного вибору та покаяння.
Ті, які не з власної вини не знають Христа і
Його Церкви, але шукають Бога щирим серцем і намагаються під впливом Його
благодаті діяти таким чином, щоби виконати Його волю так, як їм диктує їхнє
сумління, можуть осягнути вічне спасіння, і це також проголосив II Ватиканський
Собор.
Господь відомими лише Йому шляхами може
привести людей, які не з власної вини не знають Євангелія, до віри, без якої
"неможливо подобатися Богові" (Євр 11,6). Але це не скасовує
місіонерського обов’язку Церкви і кожного християнина зокрема. Церква має обов’язок
та право проповідувати Євангеліє усім людям, що проголосив, зрештою, сам
Христос. І кожен з нас із любов’ю та відданістю має свідчити Христа
нехристиянам – також заради того, щоб їхня кількість зменшувалася. І тут варто
пам’ятати, що Божу Істину не можна приносити в жертву ані псевдоекуменізму
(справжній-бо є спрямований на єдність всіх християн у Лоні Католицької Церкви),
ані міжрелігійному діалогу.
Адаптовано
за Катехизмом Католицької Церкви (836-856)
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар