"А коли ви з
Христом воскресли, то шукайте того горішнього". Слова, що їх ми щойно почули
у другому читанні (Кол 3,1-4), закликають нас звернути погляд до небесного. Справді,
під словом "горішнє" св.Павло розуміє Небеса, оскільки додає: "де
Христос перебуває, сівши по правиці Бога".
Апостол
звертається до вірян, до тих, які "померли" для гріха і чиє життя
відтепер є "поховане з Христом у Бозі". Вони є покликані щодня жити у
Христі, – Який є Альфою та Омегою будь-якого їхнього вчинку, – засвідчуючи нове
життя, що було їм подароване в Хрещенні. Це оновлення у Христі відбувається у
глибині душі людини: боротьба з гріхом дає нам можливість зміцнюватися в чеснотах,
прагнути якомога повніше й швидше дати відповідь на Божу Благодать.
Згодом, на
контрасті, апостол говорить про "земне", підкреслюючи таким чином, що
життя у Христі тягне за собою радикальну відмову від усього того, що – як
баласт – підтримує в людині прихильність до земного, й тим самим губить її
душу. Прагнення до "горішнього" не означає, що християнин має
нехтувати своїми земними обов’язками і завданнями: він лише має не загрузнути в
них, так, начебто вони мають вирішальне значення. Заклик шукати горішнього – це
заклик визнати відносність скороминущого – адже є цінності, що залишаються
незмінними. Ми маємо працювати, робити свою справу, дозволяти собі відпочинок,
але зі спокійною відстороненістю особи, яка знає, що вона – лише подорожній, який
мандрує до своєї Небесної вітчизни; що вона – лише паломник; що вона, у певному
сенсі, – подорожній чужоземець на шляху до вічності […]
Пригадаймо з
любов’ю тих, хто покинув нас протягом цього року, віддаймо подяку Господу за
Його дари, щедро уділені Церкві через наших братів – наших попередників у
досягненні мети віри, які нині упокоїлися у мирі. І нехай нашою подякою стане
заупокійна молитва про них, щоб Господь прийняв їх до блаженства Раю. За їхні
душі ми приносимо цю Святу Євхаристію, згромадившись навколо Вівтаря, де є присутня
Жертва, яка проголошує перемогу Життя над смертю, Благодаті над гріхом, Раю над
пеклом.
Життя вічне відкрилося
нам через Пасхальну Таємницю Христа, а віра – це шлях її досягнення. Це
випливає зі слів, сказаних Ісусом Никодиму й наведених євангелістом Йоаном: "Тож
так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути
піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним" (Йн 3,14-15).
Тут явно міститься посилання на епізод, описаний у книзі Чисел (21,1-9), в
якому підкреслюється спасенна сила Божественного Слова. Під час виходу
єврейський народ повстав проти Мойсея і Бога, за що був покараний вогняними
гадюками. Мойсей благає про прощення і Бог, приймаючи каяття ізраїльтян,
наказує йому: "Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як
укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий". Так
воно і сталося. У розмові з Никодимом Ісус розкриває глибокий сенс цієї події спасіння,
порівнюючи її зі своєю смертю і воскресінням: Син Людський має бути піднесений
на дерево хреста, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав життя […]
Продовжуючи
діалог з Никодимом, Ісус ще більше розкриває спасенний сенс Хреста, ясно
вказуючи, що він полягає в безмежній любові Бога і в жертві Його єдинородного
Сина: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав". Це одні
з центральних слів Євангелія. Дієслова "любити" і "дати"
вказують на вирішальний і остаточний акт, що є виразом радикальності, з якою
Бог йде назустріч людині в любові, аж до повного віддання Себе, щоби
переступити поріг нашої самотності, спустившись у безодню нашої безпорадності,
пройшовши у двері смерті. Об’єктом і отримувачем божественної любові є світ,
тобто людство. Ці слова повністю перекреслюють ідею, що буцімто Богові байдуже
до людського шляху: Він віддав нам Свого Сина з любові, щоби бути нам близьким,
щоби дати нам відчути Його присутність, щоби піти нам назустріч. Син Людський
прийшов не для того, аби Йому служили, але щоби самому служити і дарувати
життя. Бог не гнобить нас, а любить без міри. Він демонструє Свою всемогутність
не в покаранні, а в милосерді й прощенні. Зрозуміти все це й означає увійти в
таємницю спасіння: Ісус прийшов, щоб врятувати, а не осудити; Жертвою Хреста
Він відкриває обличчя Бога, яке променіє любов’ю. І саме через віру в щедру
любов, даровану нам в Ісусі Христі, ми знаємо, що навіть найменша любов є набагато
більша за будь-яку руйнівну силу, і що вона може перетворити світ, і через цю
саму віру ми можемо мати "тверду надію" на життя вічне і на воскресіння
плоті […]
І ми, паломники до
Небесного Єрусалиму, очікуємо – в мовчанні, проте, тверді у своїй надії, –
спасіння від Господа (пор. Пс. 3,26), намагаючись йти дорогою добра, укріплені
благодаттю Божою, завжди пам’ятаючи, що "ми не маємо тут постійного міста,
а майбутнього шукаєм" (Євр 13,14). Амінь.
Бенедикт XVI
З проповіді 4
листопада 2010 р., Ватикан.
(Скорочений
переклад "КВ")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
Немає коментарів:
Дописати коментар