Вас вітає "КВ"!

Слава Ісусу Христу!
Ви завітали на блог (інтернет-щоденник) двотижневика "Католицький Вісник". Тут відображаються найцікавіші публікації з наших архівних випусків.
Якщо ви хочете ознайомитися з оригіналом - свіжим "КВ"-2015 (безкоштовно!), або передплатити видання, напишіть на katol.visnyk@gmail.com або заповніть форму ліворуч.

Звертаємо Вашу увагу: передрук матеріалів вітається за умови активного гіперпосилання на джерело.

Цікавого перегляду!

середу, 29 серпня 2012 р.

ПОДОРОЖНІЙ ЧУЖОЗЕМЕЦЬ


"А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього". Слова, що їх ми щойно почули у другому читанні (Кол 3,1-4), закликають нас звернути погляд до небесного. Справді, під словом "горішнє" св.Павло розуміє Небеса, оскільки додає: "де Христос перебуває, сівши по правиці Бога".



Апостол звертається до вірян, до тих, які "померли" для гріха і чиє життя відтепер є "поховане з Христом у Бозі". Вони є покликані щодня жити у Христі, – Який є Альфою та Омегою будь-якого їхнього вчинку, – засвідчуючи нове життя, що було їм подароване в Хрещенні. Це оновлення у Христі відбувається у глибині душі людини: боротьба з гріхом дає нам можливість зміцнюватися в чеснотах, прагнути якомога повніше й швидше дати відповідь на Божу Благодать.
Згодом, на контрасті, апостол говорить про "земне", підкреслюючи таким чином, що життя у Христі тягне за собою радикальну відмову від усього того, що – як баласт – підтримує в людині прихильність до земного, й тим самим губить її душу. Прагнення до "горішнього" не означає, що християнин має нехтувати своїми земними обов’язками і завданнями: він лише має не загрузнути в них, так, начебто вони мають вирішальне значення. Заклик шукати горішнього – це заклик визнати відносність скороминущого – адже є цінності, що залишаються незмінними. Ми маємо працювати, робити свою справу, дозволяти собі відпочинок, але зі спокійною відстороненістю особи, яка знає, що вона – лише подорожній, який мандрує до своєї Небесної вітчизни; що вона – лише паломник; що вона, у певному сенсі, – подорожній чужоземець на шляху до вічності […]
Пригадаймо з любов’ю тих, хто покинув нас протягом цього року, віддаймо подяку Господу за Його дари, щедро уділені Церкві через наших братів – наших попередників у досягненні мети віри, які нині упокоїлися у мирі. І нехай нашою подякою стане заупокійна молитва про них, щоб Господь прийняв їх до блаженства Раю. За їхні душі ми приносимо цю Святу Євхаристію, згромадившись навколо Вівтаря, де є присутня Жертва, яка проголошує перемогу Життя над смертю, Благодаті над гріхом, Раю над пеклом.
Життя вічне відкрилося нам через Пасхальну Таємницю Христа, а віра – це шлях її досягнення. Це випливає зі слів, сказаних Ісусом Никодиму й наведених євангелістом Йоаном: "Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним" (Йн 3,14-15). Тут явно міститься посилання на епізод, описаний у книзі Чисел (21,1-9), в якому підкреслюється спасенна сила Божественного Слова. Під час виходу єврейський народ повстав проти Мойсея і Бога, за що був покараний вогняними гадюками. Мойсей благає про прощення і Бог, приймаючи каяття ізраїльтян, наказує йому: "Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий". Так воно і сталося. У розмові з Никодимом Ісус розкриває глибокий сенс цієї події спасіння, порівнюючи її зі своєю смертю і воскресінням: Син Людський має бути піднесений на дерево хреста, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав життя […]
Продовжуючи діалог з Никодимом, Ісус ще більше розкриває спасенний сенс Хреста, ясно вказуючи, що він полягає в безмежній любові Бога і в жертві Його єдинородного Сина: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав". Це одні з центральних слів Євангелія. Дієслова "любити" і "дати" вказують на вирішальний і остаточний акт, що є виразом радикальності, з якою Бог йде назустріч людині в любові, аж до повного віддання Себе, щоби переступити поріг нашої самотності, спустившись у безодню нашої безпорадності, пройшовши у двері смерті. Об’єктом і отримувачем божественної любові є світ, тобто людство. Ці слова повністю перекреслюють ідею, що буцімто Богові байдуже до людського шляху: Він віддав нам Свого Сина з любові, щоби бути нам близьким, щоби дати нам відчути Його присутність, щоби піти нам назустріч. Син Людський прийшов не для того, аби Йому служили, але щоби самому служити і дарувати життя. Бог не гнобить нас, а любить без міри. Він демонструє Свою всемогутність не в покаранні, а в милосерді й прощенні. Зрозуміти все це й означає увійти в таємницю спасіння: Ісус прийшов, щоб врятувати, а не осудити; Жертвою Хреста Він відкриває обличчя Бога, яке променіє любов’ю. І саме через віру в щедру любов, даровану нам в Ісусі Христі, ми знаємо, що навіть найменша любов є набагато більша за будь-яку руйнівну силу, і що вона може перетворити світ, і через цю саму віру ми можемо мати "тверду надію" на життя вічне і на воскресіння плоті […]
І ми, паломники до Небесного Єрусалиму, очікуємо – в мовчанні, проте, тверді у своїй надії, – спасіння від Господа (пор. Пс. 3,26), намагаючись йти дорогою добра, укріплені благодаттю Божою, завжди пам’ятаючи, що "ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм" (Євр 13,14). Амінь.

Бенедикт XVI

З проповіді 4 листопада 2010 р., Ватикан.

(Скорочений переклад "КВ")


"КВ" в електронному форматі
Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6
І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/

Немає коментарів:

Дописати коментар