НОВЕ ЖИТТЯ

"Нове життя" – це назва служби при Комісії у справах родини Львівської архієпархії УГКЦ. Її завдання – розповідати про опіку над дітьми-сиротами і допомагати тим, хто хоче взяти їх у свої сім’ї. Керівник служби, Марія САКВУК, знає цю проблему "зсередини": разом із чоловіком, греко-католицьким священиком Юрієм Саквуком, вони виховують двоє прийомних діток і двоє рідних.

Які цілі стоять перед вашою службою? Чи є вже певні здобутки?

Із 10-ти сімей, із якими ми спілкувалися за цей час, одне подружжя стало всиновлювачами, інші – оформили опіку, ще 3-4 сім’ї – на шляху до цього. Ми розповідаємо про можливі в Україні форми опіки над дітьми-сиротами. Адже дедалі частіше трапляються подружні пари, які не мають дітей, тож тема стає все актуальнішою. Коли сім’я постає перед такою проблемою, то вдається до методів штучного запліднення тощо. Церква відкидає таку практику. Ми хочемо показати людям, що є інший спосіб. Адже необов’язково наполягати: "Хочу тільки МОЮ дитину, з МОЇМИ генами". Я, Я… А може, варто розглянути інші можливості? З одного боку, є сім’я, яка не має дітей, але може подарувати любов. З іншого – дитина, яка чекає, коли по неї нарешті прийдуть "її" мама і тато.

Спочатку, після закінчення курсів прийомних батьків, – нас тоді було 5-6 прийомних сімей – ми збиралися разом, їхали у Крехів чи Страдч, організовували "дитячу" Літургію, а тоді за шашликами обговорювали свої проблеми. Так виникла Всеукраїнська громадська організація "Асоціація моя родина", серед членів якої сьогодні є вже й прийомні дідусі й бабусі. На одній із зустрічей були батьки з Криму і розповідали: ось наші діти пішли, а ми тепер їм онуків бавимо.

Важливо, щоб Церква була заангажована в цю сферу родинного життя. Тому 2011 року й виникла служба "Нове життя". Її головне завдання – пропагувати сімейні форми виховання дітей-сиріт, а також надавати інформативну та психологічну підтримку батькам-вихователям. 11-12 листопада у рамках проекту "Соціальна підтримка УГКЦ дітей-сиріт", спільно з відділом соціальних питань Патріаршої курії, у василіянському монастирі в Брюховичах ми провели тренінг "Стосунки з прийомними та усиновленими дітьми в сім’ї". Символічно, що другого дня батьки зібралися на Літургії в каплиці монастиря, і виявилося, що це каплиця св.Йосипа Обручника. Для багатьох із наших батьків св.Йосип є покровителем, адже саме він є прикладом прийомного батька, бо був таким для Ісуса Христа.

На буклеті "Нового життя" – блаженний о.Омелян Ковч. Чому саме він?

Коли наші прийомні сім’ї активно товаришували та зустрічалися, ми створили неофіційне товариство ім.О. Ковча. Вирішили обрати його своїм заступником, бо він опікувався сиротами. На іконі новітніх українських блаженних його навіть зображено з дитиною на руках.

Які є форми опіки над дітьми-сиротами в Україні?

Усиновлення, опіка, будинки сімейного типу і прийомні сім’ї. У державі перевага надається усиновленню, коли дитина отримує прізвище батьків, стає повноцінним членом родини, спадкоємцем. Для дитини це – оптимальний варіант.

Опіку оформлюють зазвичай родичі чи близькі дитині люди, і держава фінансує цю допомогу.

Будинки сімейного типу мають налічувати не менше п’яти прийомних дітей, а їхня кількість разом із рідними не має перевищувати десяти. У цьому разі також передбачено соціальні виплати на дітей.

Прийомна сім’я також отримує фінансову допомогу, соціальний і психологічний супровід. Прийомні батьки повинні відбути певний тренінг, а потім періодично "підтверджувати кваліфікацію" на наступних семінарах.

Які випробування чекають на батьків і дітей у прийомній сім’ї? Як вживаються діти у зовсім нове середовище?

Батьки повинні розуміти, що перед ними постане багато труднощів. Із часом усе зміниться. А спочатку зустрічаються різні люди. І батьки хочуть дітей, і діти хочуть батьків. Але діти призвичаєні до іншого порядку. У дитячому закладі завжди готова їжа, не треба пильнувати своїх речей. А тут батьки привчають: чистити зуби, складати одяг та іграшки. Виникає певний конфлікт, який треба терпеливо вирішувати.

Діти, які жили певний час у сім’ї, а потім потрапили до дитячого виховного закладу, переживають так звану депривацію. Це стан, спричинений втратою ними близької людини, до якої вони були прив’язані. Отже, відсутність стосунків та біль вони компенсують іншим чином. Дитина виробляє свою поведінку – як жити, щоб менше страждати. Вона стає нечутливою до болю, закривається в собі. З часом їй ставлять діагноз: затримка розумового розвитку. Хоч найчастіше немає жодної патології, і все долається у спокійній і люблячій атмосфері.

Важче дітям, які з першого дня знали лише сиротинець. Якщо дитина мала сім’ю, навіть неблагополучну, у неї збереглися певні моделі поведінки, і її адаптаційний період у прийомній сім’ї проходить набагато швидше. Загалом психологи кажуть, що скільки часу дитина перебувала у дитячому будинку, стільки ж триватиме і її адаптаційний період.

Для мене як для мами певну складність становить те, що двійнята болючіше реагують на зауваження. Якщо своїх дітей виховуєш "природно", не задумуючись над різними нюансами, то стосовно прийомних завжди ставиш до себе дуже високі вимоги й обдумуєш свою поведінку.

Чому ви стали саме прийомною сім’єю?

Як і всі, ми хотіли маленьку дитину, але, щоб усиновити маля, треба було вичекати величезну чергу. Мушу сказати, що в нашому випадку величезну роль зіграла реклама – біґборд "Прийміть дитину в родину". Для нас це звучало як своєрідне запрошення, альтернатива. Ми зателефонували, пройшли відбір і пішли на тренінг. Нам сподобалося, що є підготовка, соціальний супровід, що хтось нас зможе підтримувати в кризових ситуаціях. Тоді про фінансовий бік справи ми не дуже думали, але тепер побачили, що й це важливо.

Ми взяли 4-річних двійняток – Даринку і Любчика. На тренінгах нам розповідали, що коли в сім’ї з’являється друга прийомна дитина, то перша, слідом за нею, часто переживає адаптаційний період удруге. Тому якщо прийомні батьки планують більше дітей, то краще їх брати відразу. Коли ми прийшли в дитячий будинок, то наші двійнята виявилися там єдиними рідними братом і сестрою. Так вони стали нашими.

За Даринкою і Любчиком у вашій сім’ї з’явились і рідні донька й син…

Так переважно буває, що в бездітних сім’ях після прийняття діток з’являються свої.

Нашим двійняткам уже по 9 років, вони вчаться в 4-му класі, навчаються музиці, танцям. Загалом про те, що ми прийомна сім’я, згадую лише тоді, коли маю справу із соціальною службою. На загал – ми звичайнісінька сім’я. Для 5-річного Іллі Любчик є прикладом для наслідування й абсолютним авторитетом. Найменшеньку, Софійку, люблять усі. А якщо й виникає якесь суперництво, то радше між двійнятами, бо вони мають однакові шкільні інтереси.

Чи згадують Даринка з Любчиком про дитячий будинок?

Психологи радять розказувати дітям терапевтичні казки, які б підказували їм виходи з ситуації. І ми розповіли їм про звіряток, які жили разом, а потім прийшли двоє дорослих звірят і забрали двох малят до себе. Даринка зразу ж сказала: "А ті котик і песик – це я і Любчик". Так ми шукали відповіді на дитячі питання першого року їхнього життя у нашій сім’ї.

Коли з’явились Ілля й Софійка, у голівках старших дітей витворилась якась плутанина, і вони почали питати: "Мамо, а ми в тебе були двоє в животику?" Я не заперечувала, казала: "Так, вас у мами було двоє".

Тепер, коли вони старші, ми обговорили питання, які їх цікавили, адже так важливо мати "нерозривну" пам’ять про своє життя. Діти знають правду і довіряють нам.

Чи легко сім’ям наважитися прийняти до себе чужу дитину?

Людям легше взяти дитину, коли в них немає власних або коли в них багато дітей і вони розуміють природність такого кроку. Якщо ж у них одна-дві дитини, батьки їх дуже леліють, і тоді важче зважитися на це. […]

…Треба розглядати різні можливості, бути відкритими до Божого промислу. Насправді Бог нас не карає бездітністю, а власне, закликає почути Його. Покликання до прийомного батьківства – щось на кшталт покликання до монашого життя. Коли є якась проблема в сім’ї, Бог підказує вихід. Треба залишати простір у своєму житті для Бога, щоб Він там діяв. […]

Як українське суспільство сприймає прийомні сім’ї? Адже допомога сиротам і знедоленим – в українській християнській ментальності. Але чи завжди відчуваєте доброзичливість і розуміння з боку загалу?

Прийомна сім’я завжди на виду – що зробили, куди пішли... Часто від батьків можна почути, що їхні сусіди чи знайомі намагаються коригувати їхні вчинки, а також критикувати. Батьки самі ставлять перед собою високі вимоги, і тому дуже важливим є те, щоб суспільство їх не критикувало, а радше виявляло прийняття, розуміння та доброзичливість.

Прийомні батьки намагаються не афішувати себе, як і всиновлювачі. Всі родини, яких я знаю, вважають себе звичайнісінькими сім’ями. Означення "прийомна" потрібне, коли про сім’ю говориться офіційно. А на загал – це несуттєво.

Порівняно із Заходом ми ще дуже закриті. Там, якщо жінка чи сім’я з тих чи інших причин не може виховувати дитину, то шукає потенційних прийомних батьків чи всиновлювачів сама. [...] Звичайно, ми можемо багато говорити про те, правильно це чи ні. Але фактом лишається те, що жінка дарує життя, вона відповідальна за нього. А нам як спільноті християн у таких випадках, коли жінка зважується подарувати своїй дитині життя, годиться якось підтримати її, намагатися зрозуміти, не засудити за те, що дитина потрапила у виховний заклад, а самим подарувати дитині нову люблячу сім’ю.

…Мені б хотілося, щоб ми були більш відкриті, сприймали прийомне батьківство не як щось екстраординарне, а як природну річ. Нещодавно мене запитали, як ми з чоловіком прийшли до цього, як вибрали саме цю форму батьківства і цих дітей. Я намагалася дати різні відповіді, аргументувати наші рішення. Але з перспективи прожитого часу я зауважила, що напрошується весь час одна фраза: це все було дуже природно.

Розмовляла Катерина ЛАБІНСЬКА, РІСУ

Львів, листопад 2011 р.

Публікується зі скороченнями, адаптовано для "КВ". Повний текст читайте на сайті: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/45523/

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/