У 50-ті роки ХІХ ст. в одному з монастирів Південної
Чернігівщини невтомний збирач української старовини О. В. Шишацький-Ілліч
знайшов рукопис, який складався з трьох сотень папірців і не мав ані початку, ані
кінця. Згодом дивовижна знахідка виявилась авторським оригіналом єдиної книги
поета кінця XVII - початку XVIII ст. Климентія Зіновієва, яку Іван Франко
справедливо назвав одним із найкращих надбань українського письменства.
Серед доробку інших українських барокових авторів
творчість ченця Климентія виокремлюється насамперед широтою тематики. Жоден з
поетів цього періоду не спромігся зобразити сучасне йому життя настільки повно,
як Климентій Зіновієв. У його збірці є вірші про імена Божі, явища природи,
пори року, тварин, різні тілесні та душевні вади, смерть. Змальований
письменником світ є наповнений різними людьми: злими й добрими, убогими й
багатими, чоловіками й жінками, селянами й міщанами, школярами, ченцями,
козаками, панами, ремісниками. Останнім Климентій приділив найбільше уваги,
створивши "віршовану енциклопедію тогочасних ремесел та промислів". Цикл
віршів поета про ремісників – унікальне явище в українській літературі.
Климентій Зіновієв не просто описує роботу майстрів і перелічує виготовлені
ними вироби, а й подає цілісну картину укладу ремісничого життя епохи з усіма
її особливостями: уявленнями про навколишній світ, релігійними переконаннями,
народними звичаями, побутовими подробицями.
До ремісників Климентій зараховує не лише
звичних нам кравців чи гончарів, а й женців, садівників, катів і козаків.
Широке тлумачення слова "ремесло" пов’язане з тим, що воно, подібно
до давньогрецького "techne", означало "вміння, майстерність".
Власне, всі види діяльності, названі у віршах ченця-поета ремеслом, охоплює
давньогрецьке поняття "techne vulgares" – майстерність у заняттях, що
вимагають фізичних зусиль.
Поет завжди передає власне ставлення до
описаного у певному вірші ремесла: одних майстрів він прославляє, інших
зневажає, комусь співчуває, а з когось відверто кепкує. Важко сказати, за якими
критеріями автор визначав, кого треба хвалити, а кого лаяти, проте очевидно, що
не останню роль у виборі тону того чи іншого вірша відігравала потреба у
певному виді ремесла, рівень складності та обізнаність майстра у своїй справі.
Не варто нехтувати й особистим досвідом Климентія, адже він завжди з особливим
захопленням говорить про ті ремесла, з якими ознайомлений краще.
Надзвичайно прихильно ставиться поет до всіх
ремісників, чия діяльність є пов’язана з хлібом. Климентій Зіновієв вшановує
працю женців, молотників, мельників та володарів млинів, а вірш "Про
орачів..." маже повністю присвячує возвеличенню "хліба святого".
Проте не хлібом єдиним живе людина, тож не
менш важливою є праця тих, хто виготовляє папір, друкує книги та виготовляє для
них обкладинки. Власне, книга – центральний образ барокової культури. Тогочасні
філософи надавали їй статусу особливої ділянки буття, вважали проекцією
Всесвіту. Долучитися до виготовлення книжок було справді благородною справою.
Климентій Зіновієв постійно підкреслює важливість освіти. Майстерність
ремісника завжди пов’язується із обізнаністю, тож поет виголошує похвалу
шевцям, які не лише знаються на своїй справі, а й іншим передають власні знання
та звичаї. Водночас Климентій Зіновієв висміює ткачів та калачників, адже
вважає їхнє ремесло за таке, що не потребує особливих навичок та тривалого
навчання. Але найбільшого осуду, на думку ченця-поета, заслуговують "богомази",
які не навчилися справно малювати, а тільки псують ікони.
До ремісників відносить Климентій і людей
військової справи – козаків. Саме образ козака в епоху бароко є втіленням
національного героїзму, лицарської честі, благородства та "золотої
вольності". Климентій Зіновієв усіх майстрів, що долучилися до військової
справи – від шабельників до музик.
Цикл віршів про ремісників охоплює не тільки
широке коло різноманітних "професій" (більше 90), а й багато
популярних у добу бароко образів та мотивів, які сучасному читачеві можуть
здатися непоєднуваними з центральною темою ремесла. Зокрема, маємо тут згадку
про "чотири останні речі", мотиви страху й невідворотності смерті ("Про
лікарів...") та прижиттєвих відвідин пекла і раю ("Про тих, хто копає
глибокі криниці..."); образ моря як бурхливої природної стихії ("Про
перевізників"); мотиви мандрівки та "небесної дороги" ( "Про
кравців", "Про котлярів"); образи саду й винограднику ("Про
садівників", "Про виноград і виноградарів").
Одним із центральних у "ремісничих"
віршах Климентія є зображення Бога як першого майстра, що створив людину за
своїми "образом і подобою", наділивши її здатністю творити ("Про
гончарів", "Про іконописців...", "Про золотарів").
Поет підкреслює, що всі свої знання і вміння люди отримують через Боже
благословення.
Впродовж багатьох років збірка поета
залишалася джерелом свідчень очевидця про життя, звичаї та побут тогочасних
українців. Та, на жаль, доступна вона була лише науковцям, адже не була
перекладена сучасною українською мовою. Цей переклад видали лише два роки тому
під назвою "Золоте чересло. Книга народних ремесел, звичаїв та побуту в
Україні, писана Климентієм Зіновієвим, поетом кінця XVІІ — початку XVІІІ ст.".
Саме тепер ми маємо змогу насолоджуватися однією з найцікавіших книг
українського бароко.
Юлія КОНОПЛЯНА
ФОТО:
Українські стародруки часів бароко досі
залишаються джерелом свідчень про життя, звичаї та побут українців
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар