ЯК ГЛУХОМУ ПОЧУТИ БОГА?

В реалізації душпастирства глухих у Церкві є багато складнощів. Але глухота, неначе своєрідний інструмент, робить можливим містичний досвід з Богом у властивій глухим людям глибині людської свідомості. Вона не є перешкодою до моральної оцінки власних вчинків та думок, усвідомлення гріха і покаяння, прийняття благодаті. Цей важливий контекст життя глухої людини в жодному разі не можна обходити чи залишати осторонь.

Щоби пізнати, чим є душпастирство глухих, варто зосередитися на понятті "духовність глухих". Вона має розвинутися до такого ступеня, щоб глухі та особи з вадами слуху брали повноцінну участь у житті Церкві. І це потрібно робити навіть тоді, коли самі вони слабко можуть оцінити власну здатність до церковного життя. Саме тому "формація свідомості – бути у Церкві" для спільноти глухих відбувається через спільне служіння тих, хто чує, та тих, хто має вади слуху. Ціль такого служіння – ідентифікація Божих дарів і ясність у розумінні власної ролі у Церкві. Потреба представити соціально-культурне життя глухої людини виникає через бажання зрозуміти і насправді прийняти її, взяти участь у її житті і працювати разом, співвідповідально.

Головним завданням душпастирства глухих є адаптація їхньої спільноти до загальноцерковних завдань євангелізації і катехизації.

Спільне служіння

Богослов і дослідник спільнотного життя глухих у Церкві Петер МакДоно (Peter McDonough) в праці "Спільне служіння" (англ. Collaborative ministry) визначив кілька головних перешкод на шляху успішного душпастирства. Серед них те, що глухі люди мають брак доступу до інформації про Церкву, і, таким чином, вони безсилі, навіть якщо б і хотіли брати участь у житті Церкви. Також глухі люди потребують надто багато сил і уваги від капеланів і пасторальних працівників, які з ними працюють. Формація для глухих відіграє надто малу роль, адже вони не почуваються вільними задовольняти свої дари і таланти, виражати свою думку. Так само є незрозумілою їхня роль у спільноті Церкви.

Виправити все це можна, якщо приділяти більше часу для вишколу компетентних капеланів та пасторальних працівників. Відсутність такого вишколу призводить до не завжди вдалої співпрацї з глухими в окремих "традиційних парафіях", де священики на свій розсуд провадять опіку над особами з вадами слуху або взагалі не провадять її…

Є ще один фундаментальний момент, що його зауважив пан Петер. Це проблема пристосування Літургії до потреб глухих парафіян. В світі є дуже мало осіб з добрими навичками і вмінням у жестовій мові, здатних перекладати Літургічні відправи у жестовій мові. Біблійних текстів і творів Отців Церкви у візуальний форматах існує жалюгідно мало. Відповідно, глухі люди не беруть активної участі у Літургіях, якщо навіть прості душпастирські зустрічі для них становлять проблему. Тут можна зауважити також брак тренінгів, семінарів, спеціальних секцій для організації душпастирства глухих.

Еффата! Відкрийся!

Усі ці аспекти вкрай потрібні для пасторальних працівників, які бережуть свій час. Адже багато труднощів виникає через брак знань. Тому часто праця в середовищі глухих для молодих пасторальних працівників чи капеланів стає малозрозумілою і малоефективною.

Сьогодні Католицька Церква (зрештою, як і головні протестантські спільноти) виходить з тези, що нездатність чути – це суто сенсорна вада, яка не перешкоджає реалізації людини як особи. Глухота створює перешкоди в комунікації, але не є фундаментальною перешкодою для розвитку людини. Церква однаково з любов’ю ставиться як до тих, хто чує, так і до глухих. Більше того, у привітальному слові з нагоди конференції "Еффата. Глуха людина в житті Церкви" (Ватикан, 2009) Папа Бенедикт ХVI заявив, що глухі люди "є не тільки реципієнтами Євангельського послання, але також, завдяки Хрещенню, у повній мірі тими, які проголошують Євангеліє". Тож завданням пасторальної праці є створення умов для реалізації місця і ролі глухої людини у Церкві, а метою – повноцінна євангелізація глухої людини та її цілісний розвиток у спільноті Церкви.

Центр "Надія"

В Католицькій Церкві досить глибоко опікуються проблемами глухих у Церкві. Варто згадати про молоду інституцію УГКЦ – Центр душпастирства осіб з вадами слуху "Надія", заснований архієпископом Львівським Ігорем Возьняком декретом від 12 березня 2009 року. "Надія" – це координаційний орган, що здійснює моніторинг життєвого становища глухих для швидкої реакції Церкви на їхні потреби. Проблем та потреб безліч, тож центр ініціює середовища служіння, сприяння і підтримки глухих людей, зібраних навколо Євхаристії, і є відкритим до міжінституційної співпраці. Владика Ігор є куратором цього напрямку праці і сприяє будь-яким ініціативам "Надії", що наближають центр до реалізації його цілей.

Католицька Церква має багаторічний безперервний досвід душпастирства глухих. Міжнародна Конференція "Еффата. Глуха людина в житті Церкви", організована Папською Радою з душпастирства для працівників охорони здоров’я, була знаковою для цілої Католицької Церкви. На ній відбулася спроба переосмислення пасторального досвіду і були запропоновані рекомендації для тих, хто працює в душпастирстві глухих. Починаючи від свого заснування, Центр веде діяльність у трьох напрямках: науково-дослідницькому, навчальному і практичному. Прикладом останнього можуть бути реколекції, євангелізаційна модерація для глухих, пасторальна праця в Школі глухих Марії Покрови у Львові, співпраця з УТОГом в Києві і Львові, передподружні науки для осіб з вадами слуху тощо.

На жаль, сьогодні дуже мало фахових спеціалістів, здатних працювати з глухими у євангельському дусі. Тому Центр планує розробляти спільно з науковими інституціями Національної академії педагогічних наук методичні матеріали, посібники, семантично-термінологічний словник жестової мови для пасторальних працівників та священиків, задіяних в служіння глухим (зокрема – капеланів). У цій праці Центр використовує католицький досвід (як УГКЦ, так і в РКЦ в України), а також в дусі міжконфесійної співпраці контактує з Православними Церквами.

Занурення в повну тишу. Пасторальний досвід вивчення жестової мови

Вивчення та застосування жестової мови, а також творення спеціальних жестів релігійного характеру є невід’ємною складовою пасторальної праці незалежно від того, чи є душпастир носієм жестової мови. Німецький священик Еріх Прокош (Erich Prokosch) у своїх працях наголошував на важливості застосування жестової мови у парафіях, де є потреба в праці для глухих. Він стверджує, що парох (настоятель) є відповідальний за вивчення релігійних жестів, так само як учитель є відповідальний за вживання мови. Крім того, релігійні жести стають остаточно легітимізовані лише тоді, коли їх приймає спільнота глухих. Він назвав критерії для вивчення і дослідження жестової мови, але остаточною метою їх застосування є прийняття Церквою мови, культури, життєвого середовища глухої людини. Тому організація курсів жестової мови є серцевиною діяльності для Центру "Надія". Тому 23 липня 2011 року в УКУ завершився черговий 3-х тижневий навчальний модуль "Інтенсивні курси жестової мови і культури глухої людини" організований Центром "Надія" УГКЦ, УКУ та Львівською архієпархією УГКЦ.

У цьому році для навчання була запропонована нова методика вивчення української жестової мови (УЖМ) під назвою "Занурення в повну тишу". (розробник програми – Наталія Адамюк). Такого роду навчання є складнішим, бо передбачає цілковиту увагу до жеста і міміки. Проте, з кожним роком покращується якість набору на курси УЖМ – знати її хочуть люди з високим рівнем загальної освіти… На цих курсах відбулися перші дискусії тих, хто чує, та глухих людей з опрацювання богословської термінології. Виявляється, що ця ділянка в розвитку жестової мови є майже не досліджена.

***

Досвід інтенсивних курсів жестової мови внутрішньо перемінює і наповнює відчуттям отримання особливого дару спілкування. Після фізичної втоми, яку несуть вправи з жестової мови, з’являється туга за невербальним спілкуванням з іншою особою. Важливо знати, що жестова мова має просторовий вимір. Конфігурація жесту змінюється залежно від того, де перебуває мовець, те, про що йде мова, і до кого говорять. Чим не виклик для богослов’я?.. Невербальною мовою жестів людина не поспішає говорити зайве, а передає необхідне поглядом, жестом чи мімікою. Натомість в "звичайному" житті ми часто розсіяні, втрачаємо головне у спілкуванні… Глухі люди мають особливий дар спілкування, яким потрібно послуговуватися – не щоб тільки говорити, але і співпереживати з ближніми.

Отець Олег ЛАЗУРКЕВИЧ, директор Центру "Надія"

E-mail : deaf.ugcc@gmail.com, +39 (097) 482-66-63

ФОТО:

Емблема центру "Надія"

Глухі люди мають особливий дар спілкування, яким потрібно послуговуватися – не щоб тільки говорити, але і співпереживати з ближніми

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/