27 жовтня 1986 року
блаженний Йоан Павло ІІ вперше в історії Католицької Церкви провів безпрецедентний
захід – зібрав всіх представників головних світових релігій в італійському місті
Ассизі . "Молитва, піст і паломництво: ці три елементи характеризували першу
зустріч," – зазначає Папський державний секретар кардинал Т.Бертоне.
27
жовтня ц.р., у 25 -ту річницю цієї зустрічі, наслідуючи свого попередника, Бенедикт
XVI вирушає в паломництво до Ассизі, взяти участь в якому також запрошено представників
різних релігій та культур.
Наголошуючи на пріоритетності
міжрелігійного діалогу, Бенедикт XVI закликає до "роздумів, діалогу і молитви
за мир та справедливість у світі", – зазначають офіційні ватиканські джерела.
Але чому Святий Престол приділяє стільки уваги діалогу з некатоликами і навіть із
нехристиянами, і чому така зустріч відбувається саме в Ассизі?
Перлина між світом
і Богом
Недарма кажуть, що
Ассизі – це перлина Умбрії, наймальовничішого регіону Італії. Це містечко ще дихає
старовиною, тішить радісним спокоєм. Але передусім це місто є відоме як місце паломництва
до св. Франциска Ассизького, великого святого, заступника Європи. Воно вабить багатьох
прочан, особливо в день "свята прощення" (1216 р. папа Гонорій III надав
св.Франциску право повного відпусту у річницю посвячення каплиці Пресвятої Богородиці
Цариці Ангелів-Порціункули). Щороку сюди приїздять десятки тисяч паломників.
Папа Бенедикт XVI
вже відвідував Асизі з душпастирським візитом у червні 2007 р. – з нагоди 800-річчя
навернення св.Франциска. Але теперішнє папське паломництво, що відбувається під
гаслом "Паломники правди, паломники миру", має дещо інший характер –
екуменічного ба навіть міжрелігійного діалогу. Проте, чому саме обидва понтифіки
обрали для цього місто святого Франциска?
За часів середньовіччя
та хрестових походів Європа разом із Близьким Сходом була охоплена жахіттям війн,
голоду, смерті… Люди очікували на кінець світу і вважали, що вершники Апокаліпсису
вже близько. Не можна було заперечувати й духовний занепад, знак Хреста для багатьох
"божих воїнів" став порожнім символом, зрошеним кров’ю невірних. У Європі
Церква, яка досягла апогею своєї могутності нарівні зі світською владою, потребувала
оновлення, повернення до Євангельських Істин… І саме у цю "кризову" епоху
майже непомітно приходить вбогий, лагідний проповідник на ім’я Франциск. Він вирішив
провести свій "хрестовий похід" до Близького Сходу, але не як воїн цього
світу, а як воїн Божий. Серед насильства і кровопролиття, гучного брязкоту зброї
лунав його не дуже гучний, але впевнений голос, який проповідував Євангеліє. Тоді
така місіонерська діяльність серед мусульман (святий навіть проповідував самому
султанові!) була воістину героїчним діянням. Він першим кинув зерна міжрелігійного
діалогу між діаметрально-полярними світами – між Заходом та Сходом. Хоч він і не
зміг навернути більшість мусульман, але перший місток між цими різними світоглядами
було наведено. Як наслідок, членам ордену францисканців дозволялося перебувати у
тогочасних мусульманських державах. Відтоді і аж до наших часів саме брати св.Франциска
у Святій Землі доглядають за багатьма християнськими святинями. Св. Франциск розумів,
що плідне проповідування Живого Христа є можливе за відсутності ненависті до того,
до кого скерована проповідь.
Паломництво до Істини
Кардинал Жан-Луї Торан,
голова Папської Ради з міжрелігійного діалогу, називає діалог між релігіями "паломництвом
до Істини" і вирізняє дві головні умови успішного ведення діалогу: перша –
це ясне усвідомлення самих себе, своєї віри в Христа і проголошення Благої Звістки,
а другою є покора, яка допомагає визнати помилки минувшини і сучасності і з повагою
поставитись до партнера по діалогу. Важливо розділяти міжрелігійний діалог та синкретизм.
Інструментарій міжрелігійного діалогу веде до примирення. Утворений стан миру вимагатиме
в подальшому відповідальності за власні релігійні погляди, що формуються на особистому
і суспільному рівнях, за теперішнє і майбутнє. На відміну від діалогу, синкретизм
Церква визнає за єресь. Поряд із релятивізмом, синкретизм, тобто потяг до злиття
всіх релігій в одну "світову", є ніщо інше як знищення самобутніх релігійних
традицій, зневажання сакрального під приводом утворення єдиної релігії "добра",
яка по суті є набором етичних норм, створених людиною.
Догматична конституція
ІІ Ватиканського Собору Lumen gentium
і багато енциклік двох останніх понтифіків (саме на час їхнього понтифікату припадає
значна частина діяльності з тлумачення і впровадження рішень ІІ Ватиканського
Собору) визначає чіткі кордони того, що є дозволене в екуменічному русі. Lumen gentium характеризує інші релігії як
"наслідок диявольського зваблення і відсутності Божої істини і не сміємо їм
приписувати спасенну дієвість…" Зібрання представників світових релігій в Ассизі
є формою діалогу задля досягнення миру, а не способом об’єднання релігій. Позиція
Бенедикта XVI є доволі чітка: "Міжрелігійні дослідження і діалог – не можливий
вибір, а необхідність нашої епохи. Дуже важливо, щоб учасники міжрелігійного діалогу
були сильні у своїй вірі та добре знали про віру інших. "У світлі істини"
зникають суперечки й ми можемо зрозуміти один одного – або, нарешті порозмовляти
та наблизитись один до одного". Мир, спокій та право на свободу совісті є нагальною
необхідністю для мільйонів католиків в Азії, на Близькому Сході та в Африці, де
наші брати і нині потерпають від жорстоких переслідувань, бо ж вони становлять там
меншість. Першою чергою Папа бореться за можливість мирного співіснування християн
з мусульманами, індуїстами, буддистами, юдеями. Паломництво до Істини починається
з добросусідських відносин, із взаємної поваги.
Паломник Істини
У центрі своєї ідеї
щодо майбутньої ассизької зустрічі Бенедикт XVI наголошує на необхідності
провадження діалогу з усіма віруючими і невіруючими, бо кожна людина є паломником,
який шукає істину і добро. Такий діалог відкриває шлях до братерства і миру. Святіший
Отець запросив на зустріч у жовтні братів-християн різних сповідань, представників
інших релігій, світу культури й науки для співпереживання власних релігійних переконань
задля справи миру. Як повідомляє прес-центр Святого Престолу, 27 жовтня ц.р. Святіший
Отець як прочанин прибуде до базиліки Святої Марії Ангелів, де відбудуться зустрічі
й виступи делегацій разом з Понтифіком. Опісля відбудеться спільний обід з людьми,
які постраждали від браку миру. Цей скромний захід є символічним знаком солідарності
Папи з потерпілими. Далі на учасників зустрічі чекає час усамітнення, відпочинку
в тиші та молитва – проте, молитва приватна, а не спільна, адже католицьке віровчення
не дозволяє спільну літургійну молитву з представниками інших релігій.
Після цієї паузи
в зустрічі відбудеться процесія до базиліки святого Франциска. Цей храм було збудовано
одразу після смерті святого. Тут ми можемо побачити твори геніїв епохи Відродження
– таких, як Джотто, П’єтро Лоренцетті, Сімоне Мартіні та інших. У базиліці відбудеться
заключна частина зустрічі, яка складається з відновлення спільного зобов’язання
піклуватися про мир.
Можливо, найцікавішою
складовою цього паломництва є молитовне чування, що його напередодні, 26 жовтня,
очолить Бенедикт XVI у ватиканській базиліці святого Петра. Святий Отець заохочує
католицькі спільноти у всьому світі підтримати його в молитовній інтенції миру.
Що може бути дієвішим за молитву? Чи св.Франциск не довів це своїм життям? Можливо,
слід пам’ятати, що відповідальність за мир і мирне співіснування лежить не тільки
на Святому Престолі, а й на кожному з нас. Кожен християнин, – а особливо вірні-католики
– формує ставлення до своєї Церкви, до своєї спільноти. Та чи часто ми молимось
в інтенції миру спільно зі Святішим Отцем і Святою Католицькою Церквою?
Гліб СКВОРЦОВ
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар