Такою була реакція моєї подруги, медика за
освітою, коли ми з нею стояли на подвір’ї університетського кампусу у Любліні.
Це вона так безпосередньо відреагувала на студентів з особливими потребами, які у візочках їхали на
лекції. Я зауважила, що у нас не менше, от тільки наші люди з особливими
потребами не можуть вчитися в університеті, бо він для них не пристосований.
Пандуси, щоб візок міг заїхати у будівлю, широкі
коридори, широкі двері, спеціальна конструкція туалетних кімнат у всіх місцях
громадського користування, а не лише у садках, школах, університетах. Це те, що
впадає у вічі, коли перетинаєш західний кордон України. Дітей "не як усі" не вилучено із
суспільства, воно не ховається від них, не закриває очі на їхнє існування.
Існує ціла інфраструктура, яка допомагає
взаємному пристосуванню суспільства та людей із особливими потребами. Звісно,
кожна країна Європейського Союзу має своє законодавство і свою політику щодо
таких людей. Проте схематично можна окреслити загальні риси. Все починається з
раннього дитинства, коли дитина потрапляє не лише під опіку батьків, лікарів, а
й соціального працівника, який налагоджує зв’язок між людиною і суспільством,
тобто розглядає шляхи її соціалізації. У кожному окремому випадку далі – індивідуальне
розв’язання подальшої соціалізації. Бо кожна ситуація вимагає індивідуального
підходу. Того, хто погано бачить або не бачить взагалі, не можна прирівнювати
до людини із ДЦП або синдромом Дауна тощо. Проте головним у цьому є те, що
батьки не опиняються сам на сам із особливими потребами своєї дитини, і вона не
стає їхнім особистим горем або особистою провиною перед суспільством – мовляв,
зайвий пільговий рот. До речі, про пільги. Соціалізація людей із особливими
потребами має ще й економічні вигоди для суспільства. Бо людину, мірою сил і
можливості, стимулюють дбати про себе, спонукають розвивати ті якості, що
можуть стати в пригоді, і що їх вона може використати у майбутньому для того,
щоб мати можливість заробити собі на хліб.
Про хліб. Законодавство країн-членів ЄС, знижуючи
податки, стимулює працедавця брати на роботу людей з особливими потребами.
Кожна країна вирішує для себе, який відсоток оподаткування знизити, але це
приблизно 7%, що є суттєвою сумою, тому фірми просто зацікавлені у залученні до
роботи людей з особливими потребами. Люди старшого покоління мають пам’ятати
один із принципів, який часто був декларований у СРСР: від кожного за
можливостями, кожному по потребі. Це діє у країнах ЄС стосовно людей з
особливими потребами. Дитина знає, що якщо у неї слабкий зір, але чудовий слух,
вона зможе себе реалізувати. Розроблено спеціальні програми для аутичних дітей
– адже доведено, що такі діти мають феноменальну пам’ять і рівень концентрації
уваги. Діти із синдромом Дауна не дарма називаються сонячними дітьми, бо вони
випромінюють позитивне ставлення до життя і дуже артистичні. Одна мама з
Німеччини, яка має троє дітей, і один син має синдром Дауна, сказала, що саме
він навчив її по-справжньому любити і допомагати людям. Ці якості є надзвичайно
важливі у соціальній роботі. Головна задача: поки маленька людина росте,
показати їй, що вона є потрібна, що зі всіма її особливостями і особливими
потребами вона не є тягарем, а є корисною для спільноти. Ми різні, і кожен з
нас має індивідуальні потреби, це потрібно розуміти і навчитися бути
толерантним до потреб іншої людини. Тоді студенти на інвалідних візках не
дивуватимуть, а викликатимуть повагу і розуміння. Батьки таких людей будуть
спокійні за майбутнє своїх дітей і не гризтимуть себе думкою: що буде з моєю
дитиною, коли мене не стане? Ми мусимо позбавлятися ксенофобії, і не лише
ксенофобії до людей з іншим кольором шкіри чи віросповіданням, а й ксенофобії
до людей із особливими потребами. Адже Господь має Свій особливий задум щодо
них.
Тетяна ДЗЯДЕВИЧ
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар