4 березня 2009 р. кардинал Крістоф Шенборн,
архієпископ Віденський, виступив на симпозіумі, організованому Австрійською
академією наук. Темою наукової зустрічі стало розуміння еволюції з погляду
науки та теології. Кардинал Шенборн, який протягом декількох років послідовно
пояснює науковому світу позицію Церкви з цієї теми, поглянув цього разу на так
звану "теорію еволюції", проаналізувавши світоглядні погляди Чарльза
Дарвіна, її автора.
Можна стверджувати, що Дарвін довго змагався
зі "своєю" теологією створення, і нарешті віддалився від неї, бо вважав
за неможливе погодити її з його пізнанням. Маючи глибоку інтелектуальну й
людську чесність, він не прийняв ідеї "подвійної" істини:
науково-розумової та релігійно-емоційної. Він зробив вибір, і цей вибір
неминуче потягнув за собою висновки, які йому здавалися достовірними.
Дарвін почав вивчати теологію 1828 року в
Кембриджі. Я не міг не запитати себе: що він чув, що читав, якого роду теологію
вивчав? Він не міг бути старанним студентом теології. Його справжній інтерес
був скерований в іншому напрямку. Здається, його теологічне розуміння створіння
не відрізнялося високим рівнем рефлексії. Для нього не становило проблеми те,
що дослівне розуміння шести днів створіння не могло бути погоджене з
елементарними відомостями про історію землі. Чи все-таки так? Як ми вже бачили,
йому важко було прийняти думку про те, що Бог створив кожен окремий вид.
Наскільки міг, він хотів спростувати це своєю теорією.
Але що Дарвін насправді думав про створіння?
Як він розумів творчу працю Бога? У справді саркастичному тоні він демонструє хибний
спосіб мислення в "Походженні видів": "Чи вони [тобто,
прихильники теорії конкретних поодиноких актів створіння] справді вірять, що
протягом незліченних періодів історії нашої землі певні елементарні атоми, ніби
за наказом, раптом поєдналися у живі тканини? У що вони вірять: що кожен
поодинокий індивід був створений кожним так званим актом створіння, чи що
одночасно було створено багато індивідів? Всі незліченні види тварин і рослин
були створені у вигляді яйця чи сімені чи вони були створені однаково
зрілими?"
Ні, ідея створіння готових поодиноких істот чи
видів є абсурдна. Вона так само не витримує критики, як і теза креаціоністів
про створіння світу за шість 24-годинних днів, як псевдонаукові спекуляції про
"юну" Землю, про історичне пояснення потопу тощо.
Але так само неприпустимим спрощенням було б
"кидати до одного котла", як це часто буває,
біблійно-фундаменталістський креаціонізм та обгрунтовану віру у створіння.
Фундаменталістське розуміння креаціонізму – це, звісно, не розуміння
Католицької Церкви і великих традицій християнської думки.
Таке розуміння створіння, проти якого Дарвін
розгортає "довгий аргумент" своєї теорії, є набагато ближче до
фундаменталістського креаціонізму, ніж до великих християнських філософських і
богословських пояснень створіння. Я припускаю, що він у своєму короткому
вивченні теології ледве-ледве зіткнувся зі християнськими вчителями. Він
прочитав "Очевидність християнства" Вільяма Палі, але в цьому, дуже
апологетичному, підході до християнства він майже не знайшов великої традиції
християнської думки; ба більше, знайшов дуже прагматичний підхід до
християнства, якому надавала перевагу англо-сакська культура, а передусім –
"деїзм", який припускає Творця тільки як якогось годинникового
майстра.
Тут був би потрібний огляд історії людської
думки. Від пізнього середньовіччя, з течії номімналізму, розвивається
механістичний погляд на будову світу. Дедалі більше кожна причинність редукується
до матеріальної причинності. Класичне вчення про чотири причини втрачається,
передусім – вчення про цільову й формальну причинність. Як це визначив Вернер
Гейзенберг, у Нові Часи ідея чотирьох причин обмежилася до матеріальної та чинної,
до "правил причин і наслідків", і, як наслідок, розвивалося все більш
матеріальне розуміння дійсності.
У такій редуціоністській концепції дійсності
існують тільки зовнішні причини. Заслуговує на увагу те, що в дарвінівській
критиці поодиноких актів творіння ціла причинність розуміється як причинність
матеріальна (і тому справедливо відкидається). Бог уявляється такою самою
причиною, як усі інші матеріальні причини, які перебувають "всередині
світу". Але в такому разі не може бути сенсу "створіння". Щоб
ідея створіння мала сенс, необхідна причина, відмінна від усіх інших у ланцюгу
причин.
Саме в цьому полягає помилка школи
"розумного проекту" (з якою я все ще пов’язаний). Спроба цієї школи
вважати складність природи доказом чи аргументом на користь "розумного
проекту", має глибоку логічну помилку: "проект", план,
цілеспрямованість можуть мати фундамент не тільки в площині причинності, що
вивчають природничі науки. Раніше я переконався, що у створінні можна визнати
джерело й мету, а отже, щось, що можна назвати "розумним проектом".
Для мене висновок про факт створіння має сенс, це осмислений погляд. Я не
очікую від природничих досліджень того, що вони доведуть існування Бога. Також
і те, що вони можуть стверджувати проти – це надзвичайно мало. Обидві тези
перебувають поза компетенцією їхніх методів. Але природознавець як людина, яка розмірковує
про природу, запитує себе, звідки, куди й навіщо прямує світ і його власне
життя, та може чудово дійти висновку, що прийняття Творця – це більш сенсовний
й більш осмислений погляд, ніж радикальний нігілізм, наприклад, Фрідріха Ніцше.
Щойно природознавець питає себе про Творця,
перед ним з’являється трудність: ми можемо уявити тільки зміну, перетворення,
але не створіння. Але й еволюцію життя ми можемо уявити не в усіх подробицях, оскільки
не можемо реконструювати її в усій цілісності. Всі ми маємо певний погляд на
розвиток, навіть частково можемо його копіювати (згадаймо хоча б технічний
прогрес). Однак ідеться завжди про розвиток чогось, що вже існує. Створінням у
теологічному сенсі називається все ж таки певна божественна подія, завдяки якій
світ приходить у буття.
Ми наближуємося до теми створіння, коли
здивовано запитуємо: «Чому існує світ? Чому існуємо ми, я? Чи має наш прихід до
буття якийсь сенс?» Дослідження еволюції можуть тільки питати, як розвинулися
форми життя. Але чому ми є, яка є мета нашого існування – на це не може
відповісти жодне природознавство. Коли воно береться відповісти на ці питання,
воно припиняє бути наукою й стає світоглядом. І тут треба виразно розуміти, як
мені здається, одну важливу річ, вирішальну для майбутнього. Дарвінівською
теорією походження видів можна було ідеологічно зловжити для расизму й
євгеніки, для комунізму й для турбокапіталізму. Тому так важливою є ідеологічна
критика дарвінізма, а передусім ясне розрізнення наукової теорієї та її
зловживального поглиблення. У цьому контексті багато можна було б сказати про
соціобіологію, еволюційну теорію пізнання та етику – і це тільки деякі
приклади. Передусім йдеться про те, що треба уникнути зведення усього, що
стосується духовності, етики, культури й релігії, до площини суто матеріальної
причинності. Ми не зможемо у суто природничий спосіб пояснити ані Творця, ані
розум, ані пізнання, ані етику. Але ми страшенно багато дізналися завдяки
розуму й волі, етиці й релігії про процес розвитку загальних умов. Еволюція
життя зробила можливими розум, волю, етику, релігію, але вона не є остаточним
фундаментом для них. Дух, воля, свобода, зрештою, не можуть бути продуктом
матеріальної еволюції, інакше вони не могли до певної міри унезалежнитися від
неї й частково керувати самими собою (а цим і є культурний розвиток), з усією
відповідальністю, яка з цим пов’язана. Відповідальністю – перед ким? Перед
майбутніми поколіннями! Але також перед нами самими, перед успіхом нашого
власного життя. І перед Творцем! Відповідальність є тільки тоді, коли є перед
ким відповідати, кому ми зобов’язані дати відповідь – тільки тому, кого ми
можемо почути, зрозуміти, хто звертається до нашого розуму. Там, де все
визначає інстинкт, немає відповідальності.
Створіння й еволюція
Чи Творець говорить також за посередництвом
світу, що перебуває у розвитку? За посередництвом еволюції, яку можна було б
розуміти передусім як випадкову? Чи можна почути Творця також протягом
еволюції?
2006 р. в "колі учнів" проф.
Рацінгера – Папи Бенедикта XVI – проф. Шустер виголосив доповідь про
"Еволюцію й проект". У подальшій дискусії Папа Бенедикт висловив свою
позицію, між іншим, і щодо питання про розумність еволюції. Я б хотів
процитувати його думки, також на знак пошани мого університетського вчителя, з
яким я мав можливість працювати разом понад 35 років і який навчив мене
замислюватися й захоплюватися не тільки красою, а й розумністю віри у створіння.
Тоді він сказав: "Природознавство пояснило багато вимірів розуму, які досі
не були відкриті, і таким чином принесло нам нові знання. Але в радості від
величі свого розвитку, воно має тенденцію до того, щоби позбавити нас вимірів
розуму, яких ми надалі потребуємо. Його висновки привели до питань, які виходять
поза його методологічний канон і на які неможливо дати відповідь всередині
нього. А втім, це питання, які розум мусить ставити і які не можна залишити
тільки релігійному почуттю. Треба дивитися на них як на раціональні питання й
шукати раціонального способу обговорення.
Є великі фундаментальні питання філософії, які
постають перед нами у новий спосіб. При цьому я знову бачу певну подвійність.
По-перше, існує раціональність самої матерії. Вона має в собі математику, вона є
раціональна, навіть якщо на довгій дорозі еволюції є щось ірраціональне,
хаотичне й руйнівне. А з іншого боку, мені здається, що й процес у своїй
цілісності має свою раціональність. Попри його помилки й сум’яття у вузькому
коридорі вибору рідкісних позитивних мутацій й використання мінімальних
імовірностей, процес як такий є чимось раціональним. Ця подвійна
раціональність, яка, з іншого боку, виявляється відповідною до нашого людського
розуму, неуникно провадить до питання, яке виходить за межі науки, але є
все-таки раціональним питанням: «Звідки походить раціональність? Чи існує якась
первинна раціональність, яка віддзеркалюється в обох цих зонах чи вимірах
раціональності?» Природознавство не може й не має права дати на це жодної
прямої відповіді, але ми мусимо визнати це питання раціональним і наважитися
увірувати у творчий розум і довіритися йому".
Я думаю, ці дві вказівки на сліди розуму в
природі дають привід замислитися. А здатність до мислення – це особлива
визначна риса нашого виду, Homo sapiens.
Крістоф кардинал ШЕНБОРН, Відень, 4 березня
2009 р.
(Переклад "КВ")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар