ЗЕМЛЯ СВЯТОГО ПАВЛА. У ВОГНІ.

Якби я взялася за цей матеріал десь зо два роки тому, то він би називався "Сирія – далека і близька", або "Наш спільний дім – Сирія", або "Сирія – затишок для всіх" тощо... Хоча, певно, десь на середині матеріалу, де я розповідала б, як мирно співіснують мусульмани і християни і якою багатою палітрою представлено християнство, я би спіткнулася, згадавши свого сирійського приятеля із Берліну, який радше курд, ніж сирієць, і що він не може повернутися на батьківщину, бо він курд...

Справді, якщо подивитися ззовні, то все має навіть дуже привабливий вигляд: 90% мусульман, 10% християн. Християни є представлені католиками і православними. Серед католиків є римо-католики, сиро-католики, греко-католики, вірмено-католики, халдеї, мароніти. Всі мають свого патріарха (крім римо-католиків) і підпорядковуються Папі Римському. Православні також є представлені уповні: греко-православні, сиро-православні, вірмено-григоріани Всі мають свого патріарха. Є також і російсько-православні спільноти. Християни мають вихідні на Різдво і Великдень, причому залежно від свого календаря (хто григоріанського, хто юліанського). Є також і протестанти. Маємо повний християнський набір, який виник не сьогодні і не вчора.

Християнство у Сирії має глибоке коріння, і можна сказати, що це канонічна християнська територія, від початків. Зрештою, тут проповідував св.Павло, тут є святиня – голова св.Йоана. Мусульмани з повагою ставляться до християн і шанують наші святині. Сирія прийняла до себе жертв вірменського геноциду, християнських біженців із Палестини. У минулому між Сирією і Російською Імперією склалися тісні стосунки, і згодом дипломатичні відносини рідко коли ускладнювалися саме через православну складову. Цікаво, що і з Радянським Союзом все було добре. Окрему групу православних становлять "російські" дружини, або дружини з колишнього СРСР, які себе позиціонують як православні, і їх ніхто насильно не навертає на іслам. Це, зазвичай, результат студентських шлюбів, коли після навчання у "нас" чоловіки привозили із собою не лише диплом, а й дружину. На відміну від деяких інших країн Близького Сходу, в Сирії "наші" жінки почуваються насправді комфортно і живуть якщо не у розкоші, то принаймні у затишку патріархального життя, опікуючись родиною, насолоджуючись приємним кліматом, не наступаючи на горло своїй ідентичності. Рай на землі?

Коли на початку цього року у ЗМІ почали подавати інформацію про те, що християнські святині у Сирії були піддані актам вандалізму, храми були обстріляні тощо, це не могло не привернути увагу. Ситуація ускладнюється саме тим, що християни у цій країні не є монолітними, проте, є дуже помітними у суспільному житті. Вони обіймають значні посади в уряді й парламенті, деякі з них підтримують чинного Президента. Тому навряд чи можна зводити негативні, прикрі, трагічні події до релігійного протистояння.

Якщо порівняти російськомовні і англомовні медіа-коментарі про події у Сирії, у тому числі і про випадки вандалізму щодо християнських святинь, то можна простежити протилежні тенденції. У російськомовних ЗМІ бачимо не лише загальну тенденцію засудження актів поруги над християнами, а й негативну оцінку всіх політичних процесів скерованих на демократизацію. Причому головне пояснення – це підступи західних ворогів, які підбурюють мирне населення заради боротьби "за якусь примарну свободу" (цитата дослівна – Т.Д.) Водночас закриваються очі на той факт, що цей "Захід" – так чи овак – все ж належить до християнського світу.

Англомовні медіа вказують на посилення ісламського радикалізму, який дискредитує демократичні процеси в країні. Вказують на небезпеку того, що сирійські борці за демократизацію і свободу можуть піти по лівійському чи єгипетському сценарію, що зрештою, не піде на користь ані мусульманам, ані християнам – нікому, враховуючи сирійську релігійну поліфонію (мусульмани також є представлені там різними гілками й напрямками).

Згадую свого сирійського приятеля, курда Шираза (адже одна справа – медіа, інша справа – спілкування з живою людиною). У цього, на сто відсотків маскулінного чоловіка (вибачте за масло масляне) стояли сльози на очах, коли він дізнався, що у нас в Україні курди не повинні приховувати, що вони курди. Також він казав, що за такі висловлювання, що їх ми дозволяємо на адресу свого уряду, президента тощо (у нього кузен вчився у Харкові, він знає), у Сирії і посадять, і голову відітнуть, і не лише курду. Схоже, що стоїть питання не про "якусь примарну свободу", а про цілком реальну, яка є запорукою гарантії не лише матеріального добробуту, але й волевиявлення та віросповідання.

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

ФОТО:

Для сирійських християн молитви про релігійну свободу – справа нагальна

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/