НАСТУПНИКИ АПОСТОЛІВ

Єпископ – наступник апостолів, який керує помісною Церквою, посідаючи повноту священицької влади. Становлення ієрархії Церкви має свою історію. Свої особливості, зокрема, має і поява єпископського сану, поступове визначення обов’язків та компетенції єпископів у Церкві.

Слово єпископ походить від грецького episcopos, що в Давній Греції означало управителя, опікуна. У перших століттях християнства термінологія на позначення церковної ієрархії, яка щойно починала формуватися, не була однозначною. Настоятеля місцевої спільноти Церкви називали, вживаючи описові вирази (наприклад, як старших у 1 Пт 5, 1-2, виконавців уряду, місії (Діян 20, 28 та Флп 1, 1). Вживалися також слова єпископ (episcopus) і пресвітер (presbyteros).

Ще за життя апостолів були підготовлені спадкоємці їхнього уряду. Їх називали власними іменами: Тимофій, Тит, Сильван (Силуан, Сила). З "Листа до Коринтян" папи Климентія І відомо, що вже під кінець І століття існувала ієрархія помісних Церков, встановлена апостолами або їхніми наступниками. У ІІ столітті навколо єпископів помалу стали громадитися священики (гр. presbyteros) та диякони (diakonos), які співпрацювали з єпископом та допомагали йому у виконанні єпископської влади. У цей період найвиразнішою характеристикою єпископату стає його колегіальність, особливо в часи загроз, що виникали через ширення єресей та гностичного вчення. Встановлюється також сукцесія (лат. succession – наступництво), тобто спадковість єпископського уряду, переказування апостольської влади через прийняття свячень із рук іншого єпископа. Починаючи з ІІІ століття, формується розуміння єпископату як окремої спільноти єпископів, що конкретно виявляється в організації Синодів єпископів.

Єпископи також від самого початку були свідомі своєї єдності з єпископом Рима – Папою як наступником св. апостола Петра. Він був безсумнівним авторитетом під час суперечок і мав вплив на рішення єпископських соборів та синодів.

У добу ранньої Церкви не існувало однозначної процедури встановлення єпископів. Перших єпископів встановлювали самі апостоли та їхні наступники, пізніше – духовенство й миряни конкретної спільноти за згодою сусідніх Церков. Після Міланського едикту (313 р.) князі та королі дістали змогу впливати на вибір єпископів, що в Середньовіччі призвело до сильної залежності єпископів від світської влади. Реформа папи Григорія VII змінила це становище, і під кінець ХІІІ – на початок ХІV ст. поступово папи повернули собі право призначати єпископів.

Повноту священицької влади єпископ отримує через єпископську консекрацію, порядок уділення якої виник у Церкві ще у ІV ст. Унаслідок цього єпископ вступає у володіння дієцезією, дістає повне право на відправлення культу, таїнств, навчання істин віри та навернення язичників, а також управляє церковною власністю. До деяких функцій він може призначати священиків або навіть мирян. Єпископу також належить правотворчість у дієцезії та вирішення церковних справ у судовому порядку.

До головних обов’язків єпископів належало і належить також відвідування своїх дієцезій та повчання вірних. IV Латеранський Собор (1215 р.) зобов’язав усіх єпископів проголошувати проповіді – самим або через делегованих ними священиків, засновувати і провадити школи, які готували майбутніх священиків (після Тридентського Собору це перетворилося на обов’язок створення семінарій), а також скликати дієцезіальні синоди задля творення дієцезіального законодавства.

Окрім єпископів – управителів дієцезії, або інакше – єпископів-ординаріїв, у Церкві є також єпископи-помічники. Вони з’явилися в VІІ та VІІІ століттях, коли через навалу мусульман на християнські країни Сходу, Африки та в Іспанію багато єпископів були змушені полишити свої дієцезії та осісти на Заході, допомагаючи тамтешнім єпископам у душпастирстві. Пізніше, з огляду на зростання християнських спільнот, на допомогу єпископам-ординаріям у виконанні ними своєї влади (уділення священицьких свячень, консекрація храмів, візитація парафій) Апостольська Столиця стала призначати єпископам помічників. Останні отримували титули неіснуючих єпископств. Таким чином у ХІІІ ст. утворилася категорія титулярних єпископів, які підлягали юрисдикції єпископів-ординаріїв.

Д-р Славомир БЖОЗЕЦЬКИЙ ОР

Люблін, Польща, спеціально для "КВ"

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/