Отець Ян
Анджей Клочовський (1937 р. н.) – домініканець, теолог, магістр
історії мистецтв, професор філософії релігії, публіцист. До Ордену вступив 1964
року, свячення отримав 13 червня 1970 року. В одному з інтерв’ю о. Ян
назвав себе "поколінням Йоана ХХІІІ". Тож "КВ" поцікавився
поглядом дособорного покоління на атмосферу часів ІІ Ватиканського Собору,
причини його скликання, перебіг та плоди.
Отче, яким був світ напередодні ІІ Ватиканського
Собору?
Усвідомлення
необхідності переосмислити місце Церкви у світі визрівало дуже довго, хоча цей
процес розпочався відразу після І Ватиканського Собору (1869 –1870 рр.),
який із різних причин не виконав усієї своєї програми, залишивши в Церкві
присмак чогось недовершеного. У ХІХ столітті, після багатьох культурних
змін та революцій, Церква замкнулася, як фортеця – так, що навіть папу стали
називати "в’язнем Ватикану". Минули часи католицьких держав, коли папа
був авторитетом, до якого дослухалися. Із початком ХХ ст. той присмак ставав
дедалі виразнішим, набуваючи інколи драматичного характеру, що знайшло своє
вираження, наприклад, у модернізмі.
Які причини скликання ІІ Ватиканського
Собору?
Першою
передумовою скликання Собору було переосмислення
деяких питань богонатхненості біблійних текстів та розуміння Біблії як святої книги.
Адже Святе Письмо – це втілене Слово, записане на сторінках книги. Крім
цього, воно є записом пам’яті та досвіду людей і Церкви в конкретній історичній
ситуації. Для того, щоби зрозуміти Божий задум, переказаний людською мовою,
треба зрозуміти також і людський сенс цього слова.
Другою
передумовою скликання Собору стало питання
Літургії. Ще Тридентський Собор роздумував про можливість упровадження до
Літургії національних мов. Ухваливши ряд важливих змін, він, однак, зберіг
латину як мову римо-католицького обряду і знак вселенськості Церкви. Проте сталося
так, що віра людей перестала насичуватися Літургією. Не розуміючи мови, якою вона
провадилася, люди почали шукати простіших, часом дитячих і наївних способів
вираження своєї віри.
Третьою
передумовою було питання теології,
яка є переданням віри та виростає зі Святого Письма, Літургії, молитви.
Духовенству, навченому високої теології, важко було говорити до людей без
застосування категорій філософії Аристотеля чи св. Томи, тому вони
проголошували слово, спираючись на емоції, поверхову духовність,
сентиментальність. Напевно, людина, яка слухала такі проповіді, спасалася,
проте навряд чи була здатна передати віру своїм нащадкам. Такими є головні
причини, через які очевидною стала необхідність переосмислити місце Церкви в
сучасному світі.
Які настрої панували в тогочасному
суспільстві? Як Ви самі сприйняли подію відкриття Собору? Адже Вам тоді було 25
років.
Панували
великі очікування. Для всіх людей скликання ІІ Ватиканського Собору було
визначною подією. Звісно, і папа Йоан ХХІІІ був неординарною постаттю. Це була
людина, яка мала що сказати. Пам’ятаю, що всіх нас вразила смерть Йоана ХХІІІ
після закінчення Першої сесії Собору. Він немовби знав, що його завданням було
відкрити Собор, а вже хтось інший його провадитиме. У той момент стало
зрозуміло, що Йоан ХХІІІ таким чином склав Богові жертву, віддаючи своє життя
за Собор та Церкву.
На той
час у Польщі справді закінчився сталінізм. Можна було вільно оглядати сучасні
мистецькі твори. Я щойно закінчив факультет історії мистецтва, і мене дуже
цікавило, що про сучасне мистецтво скаже Церква – наприклад, про абстракціонізм.
Адже Церква сиділа немовби в гетто. Література, мистецтво – усе
католицьке, а те, що некатолицьке, – то десь на задвірках. Здавалося б, на
глибоко людські проблеми Церква відповідала формулами, які не стосувалися драми
людини. Проте на ІІ Ватиканському Соборі, за словами єпископа Кароля
Войтили, "Церква шукала людину". І це було важливо.
Зараз,
коли я замислююся над ІІ Ватиканським Собором і реакцією на нього,
переконуюся, що Господь дав тяжке випробування Церкві вже після 1965 року. Адже
1968 рік, який і для Західної Європи, і для Америки став відкриттям абсолютно
нової культури, небезпечної, секуляризованої, гедоністичної, – завадив
впровадженню результатів ІІ Ватиканського Собору у визначеному ним напрямку.
Які плоди дав ІІ Ватиканський
Собор?
Насамперед
зміни торкнулися Літургії. Важливим також є те, що Церква вийшла з-за мурів
фортеці. Постали нові релігійні рухи, які шукають поглибленої духовності. Люди спраглі
Бога. Виразно розділилися справи політичні та церковні, що дуже вплинуло на вагомість
папських промов. Авторитет папи, а відповідно – Церкви, також і для
нерелігійного світу, дуже виріс.
Розмовляла
Вікторія СЕМЕНОВА
ФОТО:
Отець Ян
Анджей Клочовський
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар