Минулого року родина сестер святої Терези від Дитятка Ісус завершує
ювілейну подяку Господу за 75 років свого існування та 20 років служіння
Христові й Церкві в Україні.
Такі урочистості, як реконсекрація верхнього храму та
проголошення санктуарію Матері Божої Бердичівської національним (9 червня
2012 р.), є історичними. Вони прикликають Господні благодаті й поглиблюють
нашу подяку Пресвятій Трійці. Дякуємо за безмежне Боже Милосердя, опіку та
благословення за весь час існування згромадження, яке своїм апостольським
духовним зв’язком завдячує засновникові – луцькому єпископу Адольфу Петру Шельонжеку.
Саме він обрав нашою покровителькою св. Терезу від Дитятка Ісус,
кармелітку з французького міста Лізьє.
Відродження релігійного життя у Східній Європі означало, що
чернечі згромадження повертаються в апостольсько-душпастирські осередки. Слідом
за отцями-кармелітами, які 1991 року прийшли в бердичівський санктуарій,
прибули й сестри-терезіянки (1992), тим самим повертаючись до своїх коренів в
Україні. Боже Провидіння скерувало нас до служіння в Бердичеві. Попри те, що чудотворна
ікона Матері Божої Бердичівської загинула під час трагічних воєнних подій і
Трон Божих благодатей осиротів, тут залишалася жива віра Божого люду.
Ранньої весни 1992 р. на зворотному шляху з Познані один з
отців-кармелітів, який працював у Бердичеві, завітав у Підкову Лєсну до
Генерального дому нашого згромадження. Він привіз прохання допомогти в праці
при санктуарії Матері Божої Бердичівської. Йшлося про згоду хоча б однієї
сестри на працю в ризниці.
Генеральна настоятелька с. Керубіна Радзевич на це
прохання відповіла згодою. Поїхати в Україну зголосилася настоятелька спільноти
с. Сабіна Гумковська. Кілька нічних годин мала на вирішення поточних справ
та зборів для від’їзду. Вранці, після Євхаристії та спільного сніданку, з
чинним закордонним паспортом і, найважливіше, з великим бажанням
"поширювати любов заради Найвищої Любові" серед братів і сестер на
українській землі – вирушила в подорож, якою розпочалась історія служіння
терезіянок у Бердичеві й не тільки.
Контраст між тим, якою прекрасною була будівля санктуарію, і
тим, як її страшно, брутально зруйнували, без слів давав відчути весь біль Церкви,
яка тут відроджувалася. Довіра до Господа та любов до людей перевищували проблеми
й сірість буденності життя поза Батьківщиною.
Тепле прийняття в родині Сергія та Ядвіги Терепів стало свідченням
традиційної слов’янської гостинності. Відчула я тепло й сердечність
бердичівської спільноти, яка тоді налічувала близько 300 осіб. Доброзичливість,
приязні й теплі погляди старших і молоді, зібраних при Непорочному Серці Марії
– Пресвятої Матері й Цариці Бердичівської, переказували великий скарб, який на
всіх випромінювало Її Материнське Серце.
Жива віра бердичівської спільноти, радість від безпосередніх
контактів із людьми перемогли безмежність зла залишеної тоталітаризмом пустки.
Вищі цінності творили з цих людей "одне серце і одну душу". А це, на
мою думку, зміцнювало та об’єднувало всіх під милосердним покровом Марії.
Величезну роль у цьому народженні з Бога всіх відіграли духовні провідники та
охоронці цього місця – душпастирі.
У такому теплому кліматі та водночас великій матеріальній
убогості я розпочала працювати в ризниці храму. Будні полягали не лише в тому,
що часто бракувало найпотрібніших до Літургії речей та інвентаря, а й у тому,
що все лежало по контейнерах і картонних коробках. Єдиними "меблями"
була вішалка в кутку для одягу отців та міністрантів. За таких обставин було
дуже важко дбати про бодай якийсь порядок. Моє перше прохання до настоятеля
о. Серафіна Тишка невдовзі було виконано. І тепер усе мало своє місце. З
кожним днем зростала особиста й колективна відповідальність і дисциплінованість
міністрантів, навіть найбільш забудькуватих у підтриманні належного порядку.
За чотири місяці служіння в Бердичеві я найкраще вивчила
маршрут Загребля (район, де я, а пізніше й інші сестри мешкали в родини
Терепів) – "Крепость", як тоді називали наш храм. Часто в неділю
замість обіду я разом з одним із міністрантів (який брав на себе функції мого
охоронця) ходила до міського парку опікуватися дітьми та їхніми батьками.
Пізніше мені на зміну приїхали три сестри, які взяли на себе
обов’язки проведення катехиз у Бердичеві: парафіян на виїзді, приготування до
Першого Причастя, відвідування хворих і старих, проведення реколекцій для
дівчаток, завдяки чому до нашої родини приєдналися п’ятеро сестер із Бердичева.
Перші роки нашої праці були дуже нелегкі, але вони стали
свідченням того, як справжня любов очищує і гартує людей та їхню віру.
с. Сабіна ГУМКОВСЬКА CST
ФОТО:
Сестри-терезіянки вже 20 років служать Христові й Церкві в
Україні
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар