ОБ’ЄДНАНІ В ХРИСТІ

Конституція ІІ Ватиканського Собору про Святу Літургію Sacrosanctum Concilium* стала апогеєм літургійного руху, що розпочався в Західній Церкві в ХІХ ст. Головним прагненням діячів цього руху було відродження активної, свідомої і плідної участі народу Божого в усіх богослужіннях. Символом літургійної реформи став сам Vaticanum II: саме отці Собору дали реформі обряду Святої Меси методичну богослужбову основу.

Уже вступ до Sacrosanctum Concilium (далі – SC) підтверджує те, що віднова Літургії спрямована на "сприяння всьому тому, що може спричинитися до об’єднання всіх віруючих у Христа" та на те, щоб "усіх прикликати на лоно Церкви". Той обряд Меси, який існував до Собору, звісно, був нічим не гірший від того, до якого ми зараз уже звикли (й інакший узагалі слабко собі уявляємо). Натомість отці Собору визнали: "мусять священні пастирі пильнувати, щоб у літургійних чинностях не лише зберігати закони щодо важності й дозволеності відправи, а й також, щоб вірні брали в них участь свідомо, діяльно і корисно". Востаннє серйозне впорядкування латинського обряду відбулося за папи Пія V, 1570 року, проте окремі коригування римського обряду здійснювали й папа Пій Х, і Пій ХІІ, і Йоан ХХІІІ. Тому отці Собору визнали за потрібне узагальнити ці зміни та певним чином удосконалити літургійні практики. Але щоб глибше зрозуміти, про які зміни йдеться, прокрутимо колесо історії назад років так на 20-30 тому…

Літургія? Євхаристія? Меса?

Дослівно з давньогрецької мови це слово означає "справа народу", "служіння для народу". Не відразу, але поступово цей термін став уживатися суто в богослужбовому значенні вже у Старому Завіті (там, де йшлося про служіння давніх священиків та левітів).

Літургія в Новому Завіті – це не лише запозичене значення зі старозавітних часів, а й діяльний вираз любові до ближнього, служіння благу інших (помітно, що повертається давньогрецький контекст). "Літургія" у перших християн не дорівнювала Євхаристії, яку називали Господньою Вечерею та переломленням Хліба (див. Діян 2; 1 Кор 10-11).

Стан речей, більш звичний для сучасних католиків, почав формуватися з IV ст. від Різдва Христового. Тоді "Літургія" як спільне служіння духовенства, зокрема в плані звершення Євхаристії, почала входити в ужиток на християнському Сході. Минуло 500 років, і в ІХ ст. Літургія в східних обрядах вже була суто євхаристійним богослужінням, як це є до сьогодні.

Натомість на Заході все було дещо інакше. Поняття "Літургія" увійшло в сучасний латинський обряд (хоча тоді він виглядав інакше, ніж тепер) лише в епоху Відродження (XIV-XVІ ст.). Ще через 200 років поняття "Свята Літургія" увійшло в ужиток уже як цілісне церковне богослужіння.

Слово "євхаристія" з грецької мови перекладається як "подяка". Євхаристія – це Таїнство, встановлене Христом під час Тайної вечері, коли силою Святого Духа здійснюється перемінення хліба і вина на Тіло і Кров Христа. Євхаристія звершується на славу Бога Отця і на спогад хресної Жертви Розп’ятого. Саме богослужіння, під час якого ми (саме ми – тобто ціла спільнота вірних і духовенства) звершуємо Євхаристію, це і є Свята (або Божественна) Літургія, або ж Свята Меса, Служба Божа, Вечеря або Трапеза Господня. Зауважимо, що слово "Євхаристія" можна вживати також у значенні Святої Літургії/Меси.

Натомість слово "меса" походить від пізньолатинського (IV ст.) missa. Є кілька варіантів походження цього слова, і до одного сучасні класичні філологи та науковці вже, напевно, не прийдуть. Перший пов’язаний зі словом dimissio, тобто "ухвалювати рішення"; інший – зі словом missae, тобто "молитва", принесення жертви Богові. Також "меса" може походити від латинізованого єврейського слова missah (тобто дія месії, посланника). Найбільш популярна версія схиляється до походження missa від mittere – з латини "відпускати" (йдеться про кінцевий відпуст після звершення Євхаристії, Причастя та благословення).

Собор та Літургія: назустріч знакам часу

Потужно про Vaticanum II говорить Конгрегація у справах Східних Церков. Як читаємо в "Інструкції застосування літургійних приписів ККСЦ", не випадково, що першим документом, оприлюдненим ІІ Ватиканським Собором була "Конституція про Святу Літургію". Той же Собор підкреслив важливість такого вибору, зазначаючи, що намагання пожвавити й оновити Літургію повинні розглядатися як "знак постанови Божого Провидіння в нашому віці, немов подих Святого Духа в Церкві" (SC), тому що Літургія щоденно дійсно будує тих, хто є в Церкві, творячи з них святі храми для Господа, житло Бога в Дусі (пор.: Еф 2), аж до досягнення досконалої повноти Христа (пор.: Еф 4). Водночас Божественна Літургія дивним способом зміцнює силу членів Церкви на проповідування Христа.

Отже, основні зовнішні акценти літургійної реформи, що їх підкреслили отці Собору в "Конституції про Святу Літургію", спробуємо викласти нижче.

– Наука про Святу Літургію – літургіка, або ж літургійне богослов’я – має бути одним із найважливіших предметів у духовних навчальних закладах. Це забезпечить літургійне виховання – у першу чергу йдеться про духовенство, яке тоді буде здатне переказати свої знання пастві.

– Усі взагалі вірні мають бути повними, свідомими та діяльними учасниками літургійних відправ. Для цього вводяться богослужіння та молитви народними мовами, а також поглиблене читання та розуміння (на проповіді) Святого Письма. Обряди відтепер "ясніють шляхетною простотою" (SC 34): вони мають бути короткі, прозорі та без зайвих повторів, зрозумілі без великої кількості пояснень. У післясоборний період спеціально створена комісія (Рада) з виконання "Конституції про Святу Літургію" визнала за можливе взяти за основу чину діалогічність. Так почала формуватися та форма Меси, що є звичною для сьогоднішніх католиків. Пройде короткий час, і священик, який служить Месу в латинському обряді, розвернеться обличчям до людей та заговорить до них рідною мовою, а вони будуть йому так само відповідати.

– Літургія має бути інкультурована, тобто пристосована до потреб народів, хороших традицій або певних особливих груп. Мине час, і з’являться, наприклад, літургійні норми щодо чину Святих Мес за участю дітей або вірних із вадами слуху.

– Літургія є вершиною і джерелом життя Церкви (SC 10), серцем Літургії є Євхаристія. Тож вірні – не глядачі на Службі, а діяльні учасники, які через руки священика і разом із ним (SC 48) приносять Непорочну Жертву у єдності з Богом і між собою, щоб Бог був усім в усіх. Тож найкраще, щоб вірні приступали до Святого Причастя під час Святої Меси (від того самого Жертвоприношення), і в окремих випадках під двома видами – хліба і вина.

Виконання цих постанов вдосконалюється й сьогодні. Зокрема, можна говорити про поступове входження в практику вділення вірянам Причастя під двома видами, яка є звичною для східних обрядів, але так само важливою і для латинського.

– Звична для нас сьогодні практика співслужіння духовенства та Святих Мес увечері також пов’язана з постановами ІІ Ватиканського Собору. Меси ввечері увійшли в практику завдяки поступовому скороченню часу євхаристійного посту (сьогодні обов’язковий піст перед прийняттям Святого Причастя складає одну годину для здорових людей), а співслужіння просто повернули до активного вжитку, як це було давніше. Відповідно було затверджено, що треба переглянути старі літургійні книги та за потреби видати нові.

Свідки пасхальної тайни

Також "Конституція про Святу Літургію" містить багато норм, які знов повернули пасхальну тайну в центр практичного життя Церкви. І це стосується не лише обряду Меси як такого.

– Був відновлений катехуменат дорослих (приготування до Таїнства Хрещення), поділений на більше ступенів та освячений обрядами, які відтоді мають виконуватися поступово. На практиці ця норма стосується обрядів хрещення дорослих і безпосередньо нагадує часи перших християн, коли людина приймалася у спільноту поступово та щоразу отримувала благословення на новий етап входження до Церкви, аж до прийняття Таїнства Хрещення у Пасхальну ніч.

– Єлеопомазання, помазання недужих перестало розцінюватися виключно як обряд, який уділяють перед смертю. Його доречно вділяти тоді, коли є небезпека смерті та потреба зцілення. Обряди похорону більше сконцентрувалися на тому, що смерть має пасхальне значення, а померти – це ввійти у вічне життя і тайну спасіння.

– Глибшим стало трактування духовного сенсу Великого посту. Натомість обов’язковим зовнішнім елементом лишився суворий піст у Попільну середу та Велику п’ятницю.

– Ще до Собору, за часів папи Пія ХІІ (1951 р.) було прийняте ще одне важливе рішення: повернутися до давньої практики Літургії Пасхальної ночі за ранньохристиянським зразком. Актуалізацію цього рішення та його справжнє значення показав нам саме Vaticanum II.

***

Завершуючи роздуми щодо "Конституції про Святу Літургію", варто нагадати: у літургійному житті основна увага була скерована на вдосконалення обрядів. Натомість суть Пресвятого Таїнства Євхаристії лишилася навіки непорушною. Коли раптом з’являються сумніви – згадаймо встановлення Євхаристії, Тайну вечерю. Своїми формою та церемоніалом вона мало нагадувала той чин, який ми знаємо сьогодні. Натомість саме з Тайної вечері, Трапези Господньої, Церква почала життя Євхаристією.

Звичайно, є в Церкві окремі групи, де правиться екстраординарна форма Святої Меси згідно з давнім, дособорним чином. Є католики-традиціоналісти (не плутати з лефебристами, їхній канонічний статус у Церкві сьогодні намагається впорядкувати Апостольська Столиця) – насамперед ідеться про Товариство св.Петра, яке отримало від Папи право на давню форму Літургії, прийнявши по суті постанови ІІ Ватиканського Собору та будучи в повному співпричасті з Церквою-Матір’ю. Адже Бог сьогодні й завжди "хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди" (1 Тим 2, 4). Зрештою, саме так починається один із розділів Sacrosanctum Concilium. Бог хоче, щоб і ми – об’єднані в Христі – прийшли до розуміння правди, а також до розуміння Його Церкви. Тож у путь.

Ірина МАКСИМЕНКО

У статті використано фрагменти з "Документів ІІ Ватиканського Собору" (Л.: Свічадо, 1996) та з "Католицької енциклопедії" (Вид-во францисканців, М.: 2005).

*Sacrosanctum Concilium – з лат. "Священний Собор". Традиційно церковним документам дають назву за тими словами, з яких вони починаються.

ФОТО:

За ясністю та простотою церемоніалом Мес Святішого Отця ретельно слідкує монс. Гвідо Маріні, папський церемоніймейстер (ліворуч)

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/