БРАТ СВОГО БРАТА

Можна сказати, що сила Церкви – у її Традиції, у дотриманні кодексів, декретів, правил і приписів, адже вони є основою постійності, непорушності та стійкості церковного життя. Кожен християнин має бути готовим до цього. Проте інколи право Церкви погоджується із існуванням винятків – і надає т.зв. диспенсацію, дозвіл. Ці винятки можуть підсилити самі правила й стати суттєвою підтримкою для непорушності фундаменту Церкви. Одна з таких виняткових постатей у сучасній історії – кардинал Амлето Джованні Чіконьяні.

Кажуть, благословенна та родина, яка виховала для Церкви священика. Родина ж Гульєльмо Чіконьяні та Анни Чероні – благословенна двічі, бо дала Церкві двох священиків, двох кардиналів – Амлето й Гаетано.

Народився Амлето Джованні 24 лютого 1883 р. біля Фаенци в Італії. Освіту почав здобувати в семінарії Фаенци, а згодом продовжив у Папському Атенеумі Святого Аполлінарія в Римі. 23 вересня 1905 р. отримав священицькі свячення.

Відтоді Амлето Джованні Чіконьяні почав будувати стрімку – як на молодого священика з італійської провінції – кар’єру. Від травня 1910 р. до грудня 1922 р. був Офіціалом Священної Конгрегації Дисципліни Таїнств. Від 1917 р. був таємним камергером Його Святості. 19 травня 1923 р. став прелатом двору Його Святості. Від 16 грудня 1922 до 16 лютого 1928 р. був субсекретарем Священної Консисторської Конгрегації (після реформи 1967 р. отримала назву Конгрегації в справах єпископів), а після цього до 17 березня 1933 р. працював експертом Священної Конгрегації у справах Східних Церков. Після цього він був призначений титулярним архієпископом Лаодічеї ді Фріджі й апостольським делегатом у США, де працював 25 років. Іноді отцю Амлето Джованні закидають, що під час роботи в Сполучених Штатах він відзначався надмірним консерватизмом, обачно ставився до екуменічного руху, обстоював засади найповнішого дотримання Традиції Церкви. Озираючись назад, можемо помітити, що отець ніби передчував численні загрози гіпертрофованого лібералізму, який почався із закінченням ІІ Світової війни, та чітко усвідомлював виклики, які постануть перед Церквою найближчим часом.

15 грудня 1958 р. папа Йоан ХХІІІ надав йому титул кардинала-пресвітера. Власне, саме цей епізод біографії о.Амлето є тим самим винятком: зазвичай у Римській Церкві не заведено так, аби рідні брати отримували кардинальський пурпур. Тоді його старший брат о.Гаетано Чіконьяні (1881 – 1962) уже був кардиналом. Проте Йоан ХХІІІ вирішив, що так буде краще. А вже 23 травня 1963 р. о.Амлето отримав титул кардинала-єпископа. З возведенням у сан життєвий темп кардинала не уповільнився, а навіть навпаки. Він обіймав різні посади і був надзвичайно активним у своїй діяльності. У різні роки він був секретарем Священної Конгрегації у справах Східних Церков, Державним секретарем Його Святості, головою Адміністрації спадщини Святого Престолу і Головою Папської Комісії у справах держави-міста Ватикан.

Сьогодні ми його згадуємо за його активну діяльність під час Другого Ватиканського Собору, де він брав участь у підготовці важливих документів, використовуючи свій попередній досвід, особливо в діяльності Конгрегації у справах Східних Церков. Крім того, він був учасником Конклаву в 1963 р., на якому було обрано папу Павла VI.

24 березня 1972 р. кардинал Амлето Чіконьяні був обраний деканом колегії кардиналів – попри те, що тоді йому вже було 89 років і він уже не мав права брати участь у конклавах.

Помер 17 грудня 1973 р. у Римі у віці 90 років. Хотілося би зазначити, що його невгамовну діяльність цінували не лише у високих церковних колах – він був кавалером Великого Хреста ордена "За заслуги перед Італійською Республікою" (1961).

У житті – як на довгій ниві. Чи думали Гульєльмо й Анна Чіконьяні, що їхні сини коли-небудь стануть кардиналами? Чи думали односельці родини Чіконьяні, що їхні сусіди досягнуть таких вершин? Чи думав Амлето, що коли-небудь досягне висот свого старшого брата і навіть певною мірою випередить його в просуванні сходами церковної ієрархії? Навряд. Адже, відповідно до канонів, які брати всім серцем боронили, це здавалося просто неможливим…

А втім, все природно. Чистота помислів, пристрасність серця, таланти від Бога, а головне – прагнення до внутрішнього, духовного зросту. І ще мені здається, що саме прагнення у всьому наслідувати старшого брата врешті-решт допомогло кардиналу Амлето Джованні стати одним із отців ІІ Ватиканського Собору.

Тетяна ДЗЯДЕВИЧ

ФОТО:

Кардинал Амлето Чіконьяні

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/