ДОДАТКОВЕ ПОКАРАННЯ

Покарання у вигляді позбавлення волі тягне для засудженої особи додаткові покарання, не передбачені Кримінальним кодексом. Це розлучення з родиною, з дітьми. В такому разі дитина теж є засудженою – до позбавлення спілкування з батьками. Про душпастирство дітей в’язнів КВ розмовляв із священиком Константином Пантелеєм, керівником відділу з душпастирства у пенітенціарній системі України Патріаршої курії УГКЦ, та отцем Григорієм Драусом, головним в’язничним капеланом РКЦ в Україні.

Чи існує таке поняття як "діти в’язнів"?

о. Константин Пантелей: Існує. Передусім, це діти, які народжуються під час судового слідства над матір’ю або коли вона вже була засуджена. В такому разі дитина до трьох років може бути разом з мамою. Якщо це слідча в’язниця – в камері слідчої в’язниці, якщо це виправна жіноча колонія мінімального рівня безпеки, то в одному секторі з мамою. Такі дитячі садки існують в жіночих колоніях Чернігова та Одеси. Діти перебувають в спеціальному секторі з надзвичайно гарними умовами та кваліфікованими педагогами. Мати приходить до дитини і проводить із нею більшу частину дня.

Проте, якщо мати засуджена, скажімо, до восьми років ув’язнення, то дитина перебуває з нею тільки три роки, а п’ять – без неї, зазвичай, в інтернаті, де надзвичайно важкі умови для формування особи. Інколи діти напівголодні, а інколи надто випещені, але завжди їм бракує дуже важливих життєвих навичок, які б вони найпростішим і найшвидшим чином отримали у своїй сім’ї. Дуже великий відсоток колишніх інтернатських дітей стають в подальшому підопічними в’язничних душпастирів. Спочатку в підлітковій колонії, а потім – у тюрмі для повнолітніх.

Якщо ж дитиною опікуються найближчі родичі, то часто не використовують можливість тривалих побачень із ув’язненими батьками, щоб не травмувати дитину. Та й, правду кажучи, в Україні умов для цього немає. Наприклад, у Шотландії Католицька Церква, спираючись на свої можливості та на тверезе й глибоке розуміння важливості зв’язків із сім'єю для реінтеграції в’язня, попіклувалася про створення спеціального сектору для зустрічі родини. В одній в’язниці на площі у кілька метрів є все потрібне для повноцінної зустрічі батька з дитиною: фонтанчик, садок, пісочниця, іграшки для дітей різного віку. Це прекрасно. Цього нам бракує. Якоюсь мірою ці моменти є забезпечені в жіночих установах, де є дитячі садки – як в Одесі та Чернігові. Але якщо говорити про в’язниці зі звичайним режимом, то таких умов там поки що не існує.

о.Григорій Драус: Зазвичай, діти в’язнів – сироти або напівсироти. Та з огляду на відсутність позитивного прикладу для наслідування, такі діти потребують специфічної, особливої опіки. Адже вони в майбутньому частіше за все мають перспективу потрапити за грати. Колись я був зворушений визнанням в’язня, що він народився у в’язниці, а потім знову до неї потрапив, вже як в’язень та за інших обставин…

Які складності мають діти в’язнів (в т.ч. колишніх) у повсякденному житті (в школі, сім’ї, у дворі)?

о. Константин Пантелей: Передусім потрібне забезпечення конфіденційності – нерозголошення факту ув’язнення когось із членів сім’ї. Повна конфіденційність дозволяє забезпечити нормальний розвиток дитини в середовищі її однолітків, коли ані шкільна адміністрація, ані будь-хто інший про це нічого не знають. Хоча так не завжди буває. Частіше за все сусіди знають сім’ю, а також про обставини арешту одного з батьків, про пияцтво в родині та наркотики. Ці факти важко приховати, тож у дворі знають усі. Ми мали би прагнути про забезпечення конфіденційності стосовно ув’язнення.

о.Григорій Драус: Від духовної культури суспільства і конкретної людини залежить вміння відрізняти очевидне зло гріха і кримінального вчинку від особи, яка його вчинила, а також бачити різницю між поняттями «в’язень» і «колишній в’язень». Ототожнювання вчинків когось з батьків з особою їхньої дитини є проявом браку гуманності, не кажучи вже про християнську віру. У великих містах ця проблема менш відчутна, бо існує більша анонімність.

Як здійснюється душпастирська опіка щодо дітей ув’язнених?

о. Константин Пантелей: Головно, це опіка дистанційного характеру, за допомогою листування та посилок. В ідеалі ця опіка мала б іти трохи далі. Майже завжди десь в околицях, де живе така сім’я, можна знайти якусь місцеву греко- або римо-католицьку спільноту, яка б взяла під опіку таку родину. Я впевнений, що громада, яка існує років п’ять, є достатньо зрілою, щоби послужити в такий спосіб.

о.Григорій Драус: За кордоном є спеціальні програми для роботи з дітьми в’язнів. Наприклад, табори. Одна американська дитина у відгуках про табір написала: "Я дуже зраділа, що не я одна є такою, (тобто дитиною в’язня), а в подібному становищі перебувають і інші діти, нормальні та добрі…" Таке відкриття може допомогти подолати комплекс гіршої дитини, яка не в змозі "розкрити крил".

Щиро дякую за розмову.

Вікторія СЕМЕНОВА

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/