СЕРЦЕ ЄПАРХІЇ

До двадцятиріччя повернення Ужгородського кафедрального собору

На початку вулиці Капітульної, там, де Замкова гора круто спадає вбік міста, розкинувся один із кращих архітектурних ансамблів Ужгорода – кафедральний греко-католицький собор і резиденція мукачівських єпископів, візитна картка міста над Ужем.

У І половині XVII ст. тут стояли будиночки міщан і серед них – хатка дяка Григорія. Потім володар міста Янош X Другет вирішив переселити в Ужгород з Гуменного (Словаччина) єзуїтів. 31 липня 1640 р. він видав фундаційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії до Ужгорода.

Будівництво колегії розпочалося того ж року. Наглядав за ним ректор єзуїтів о.Дьєрдь Добронокі. 1644 року уже майже готові будівлі пошкодив трансільванський воєвода Дьєрдь І Ракоці. Янош Другет 1645 р. помер, але його дружина, Анна Якушич, за рік завершила будівництво.

Весь комплекс включав власне колегію, школу і церкву. Вона була невелика, з однією вежею Воздвиження Чесного Хреста. 1728 року міська церква, що містилася у замку, згоріла, і єзуїти вирішили розширити власну колегіальну церкву. Протягом 1732-1740 рр. був споруджений новий єзуїтський храм у пізньобароковому стилі.

У листопаді 1773 р. папа Климент XIV розпустив Орден єзуїтів, і вони полишили Ужгород. Під час пасхальних свят наступного року пожежа, а потім буревій пошкодили колегію і церкву. 1775 року церкву передали Мукачівській Греко-Католицькій Єпархії і перетворили на кафедральний собор.

Перебудова й пристосування до потреб східного обряду були завершені 1779 року. Церкву оздобили іконостасом, лавицями, місцями для каноніків (ліворуч та праворуч перед вівтарем) та єпископа (праворуч). Освятив Хрестовоздвиженський собор 15 жовтня 1780 р. єпископ Мукачівський Андрій Бачинський.

Оновлення внутрішнього інтер’єру храму здійснив 1858 року єпископ Василь Попович. Стіни були прикрашені мармуровими арабесками та розписами, був оновлений іконостас.

Радикальні зовнішні зміни собору, які надали йому сучасного вигляду, здійснили 1876 року, за єпископа Івана Пастелія. Архітектурне вирішення у новокласичному стилі з добудовою переді входом портика з чотирма корінфськими колонами розробив архітектор Ласло Фабрі. Роботи були завершені 1877 р., а наступного року на одній з веж встановили годинник.

1939 р. плафон собору прикрасив монументальний розпис Воздвиження Чесного Хреста за авторством художника Йосипа Бокшая, який 1942 р. виготовив і кольорові вітражі на вікні у сакристії.

Після ІІ Світової Війни радянська влада силоміць відібрала Хрестовоздвиженський собор у греко-католиків і передала православним у лютому 1949 р. 1989 року Мукачівську греко-католицьку єпархію було легалізовано, але повернення храму відбулося тільки після кількаох років упертої боротьби. Це сталося 20 років тому, 10 жовтня 1991 р. (урочиста форма – 7 січня 1992 р.).

У підземеллях собору є крипта, де поховані мукачівські владики, зокрема – Андрій Бачинський, Олексій Повчій, Василь Попович. Останнім мукачівським єпископом, якого тут поховали, був Теодор Ромжа, якого бл.папа Йоан Павло II 2001 року під час відвідин України проголосив Блаженним. Спомин бл.Теодора припадає на 31 жовтня.

Теодор Ромжа народився 14 квітня 1911 р. у смт.Великий Бичків (Тячівщина) дев’ятою дитиною в родині залізничника. Вирішив стати священиком-місіонером, вчився в Римі. 1936 року став священиком, а 1939 року – духовним наставником Ужгородської духовної академії. Після раптової смерті єпископа Олександра Стойки (1890-1943) й наближення лінії фронту до Карпат становище у краї загострилося. Тоді Мукачівським єпископом став 33-річний о.Теодор Ромжа. За місяць до приходу радянських військ, 24 вересня 1944 р., у катедральному соборі відбулася його хіротонія.

…Настали тяжкі часи боротьби за віру. Єпископа Ромжу влада марно змушувала перейти до православ’я. І другий замах на його життя (за наказом Хрущова, погодженим зі Сталіним) все ж був вдалий: НКБД спрацювало професійно… У Мукачівській міській лікарні 31 жовтня 1947 р. близько півночі одна з "медсестер" вбила Теодора Ромжу отрутою кураре. Похорони єпископа-мученика відбулися 4 листопада у кафедральному соборі в присутності багатьох вірників.

Уже в 60-ті роки XX ст. було порушене питання про беатифікаційний процес єпископа-мученика. 28 червня 2003 р. мощі Теодора Ромжі, після кількох років перебування за кордоном, повернулися у катедральний собор.

За матеріалами http://mgce.uz.ua, "Історія Ужгородського кафедрального собору". Публікується скорочено.

ФОТО:

Головний фасад Ужгородського кафедрального собору. Тут спочивають мощі блаженного Теодора Ромжі

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/