ЦЕ ГОСПОДЬ ОТРИМУЄ НАС

З роздумів про Святу Євхаристію

Концепція сопричастя (communion) найміцніше пов’язана зі Святим Таїнством Євхаристії. Саме тому до сьогодні мовою Церкви прийняття цього Таїнства позначається просто як "комунікація" (to communicate). У такий спосіб одразу стає очевидним дуже практичне соціальне значення цієї сакраментальної події. Цей шлях є радикальним, його неможливо досягти винятково в горизонтальній перспективі. Через значення цього Таїнства ми певним шляхом входимо в сопричастя (communion) з Кров’ю Христа, де кров, згідно з ментальністю ізраїльського народу, означає життя. Отже, ми справді поєднуємо своє власне життя з життям Христа.

У контексті Євхаристії слово "кров" є найближче до поняття дару, бо Буття, Яке виливає себе назовні, дає себе нам і для нас. Отже, сопричастя крові є також залученням у динамізм Його життя, у "кров, що виливається". Наше буття активізується таким чином, що кожен із нас може стати буттям для інших – точнісінько так, як ми бачимо у відкритому Серці Христа.

З певного погляду, слова, що промовляються над Дарами, є ще більш незвичайними. Йдеться про "поєднання" (communion) з Тілом Христа, що його святий Павло порівнює з єдністю (union) чоловіка та жінки (пор. І Кор 6, 17нн; Еф 5, 26-32). Святий Павло показує нам також іншу перспективу, коли каже про один і той самий хліб, що його всі ми зараз отримуємо. Ця істина є вражаючою: "хліб" – нова манна, що її дає нам Господь – це один і той самий для всіх Христос.

Ми насправді отримуємо у Євхаристії істинного Господа або, краще сказати, це Господь отримує нас, приймаючи та піднімаючи до себе. Святий Августин говорить це в короткому уривку, котрий він описує як видіння: їсть хліб, що дає силу; "не ти перетворюєш Мене в себе, але це Я перетворюю тебе в себе". Іншими словами, коли ми приймаємо поживу для тіла, вона засвоюється тілом, сама стаючи частиною нашого тіла. Але цей хліб зовсім інакший. Він більший та вищий за нас. Це не ми засвоюємо Його, але Він засвоює нас, отже, ми в певний спосіб стаємо "перетвореними у Христа", як каже святий Павло, членами Його тіла, одним у Ньому.

Ми всі "споживаємо" одну й ту саму Особу, але не одну й ту саму річ. У цей спосіб кожного з нас вилучають з його замкнутої індивідуальності та переміщують усередину іншої, більшої Особи. Ми всі прийняті Христом та в сопричасті (communion) з Ним, взаємно поєднані в Ньому, становлячи нероздільну єдність.

Бути сопричасним (to communicate) з Христом, по суті, означає бути сопричасним одне з одним. Ми вже не є самотні, коли кожен відокремлений від іншого. Тепер ми вже частина одне одного, бо кожен, хто отримав Причастя (Communion), є "кість від моїх костей і тіло від мого тіла" (Бут 2, 23).

Правильне розуміння духовності Святого Причастя (Communion) дозволяє побачити в ньому христологічну глибину, яка неодмінно має соціальний характер, що блискуче описав Анрі де Любак у своїй книжці "Католицизм" більш ніж півстоліття тому.

Саме тому в молитві перед Причастям я маю нероздільно дивитися на Христа, відкриваючи себе для перетворення Ним, навіть для спалення Його всепоглинаючим вогнем. Власне, саме тому я маю завжди чітко пам’ятати, що в цей спосіб Він органічно єднає мене з кожною іншою особою, яка приймає Його, – з тим, хто є поруч зі мною, і хто мені, можливо, не зовсім подобається; а також із тим, хто дуже далеко: в Африці, Азії, Америці чи деінде.

Становлячи єдність із ними, я маю навчитися відкривати себе назустріч їм та долучитися до ситуацій їхнього життя. У цьому полягає вся істинність моєї любові до Христа. Якщо я з’єднаний із Христом, то я поєднаний із моїм ближнім, і ця спільнота не обмежується моментом прийняття Таїнства, а саме розпочинається цієї миті. Вона стає життям, стає тілом і кров’ю у щоденному досвіді спільного буття з моїм ближнім. Таким чином, особистий вимір мого сопричастя і буття частиною життя Церкви нерозривно пов’язані одне з одним.

Церква від народження не є звичайною федерацією спільнот. Її народження розпочинається з одного Хліба, з одного Господа, і від Нього, від початку і повсюди, єдине тіло виростає з єдиного Хліба. Церква стає єдиною не через централізацію уряду, а через єдиний центр, відкритий для всіх, бо його джерело в одному Господі, Який творить її переміненням єдиного хліба в єдине Тіло. Завдяки цьому її єдність має ще більшу глибину, ніж міг би встановити будь-який земний людський союз. Якщо ми насправді розуміємо Євхаристію як найглибшу єдність (union) кожної особи з Господом, вона також стає соціальним таїнством найвищого ступеня.

Бенедикт XVI (Йозеф Рацінгер)

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/