ХРАМ ДЛЯ СОБОРУ

1961 року перед організаторами ІІ Ватиканського Собору постало непросте завдання: аби належно розмістити в соборі св. Петра всіх згромаджених священиків, богословів, спостерігачів і журналістів, довелося його перебудовувати. Плани перебудови розробила спеціальна Техніко-організаційна комісія.

Щоби соборні отці почувалися бажаними гістьми, їм необхідно було надати комфортні місця праці й усі відповідні зручності. Розташована в центральному нефі на площі 2,5 тис. кв. м., зала засідань містила 2905 сидінь і робочих місць із хорошим оглядом: 102 для кардиналів, 7 для патріархів, 26 для генерального секретаріату, 2440 для соборних отців, 200 для експертів і 130 для спостерігачів. Крім того, на час сесій було забезпечено медичне обслуговування (на щастя, робота для лікарів знаходилася нечасто), харчування, санітарно-гігієнічні приміщення, кімнати для служби безпеки – усе це розташували безпосередньо в приміщенні собору, але ізольовано від решти залу й без доступу ззовні.

Для роботи Собор потребував також різноманітних технічних засобів: тут використовували пристрої для освітлення храму, телефони, мікрофони, обладнання для запису звуку й відео і для телетрансляції, машини для електронної обробки даних із перфокарт. Втручання техніки в роботу Собору мінімізували: наприклад, телефони, щоб не заважати роботі, подавали тільки світлові сигнали.

Складне організаційне завдання полягало в тому, щоб забезпечити умови, практичні та зручні для роботи й дискусій соборних отців, і водночас зберегти внутрішню архітектуру храму. З іншого боку, під час перебудови потурбувалися також про вірних: оскільки для потреб Собору відведено було тільки центральний неф, то всі вівтарі, крім вівтарів архангела Михаїла й св. Петроніли, залишалися доступними для Богослужінь, а всі твори мистецтва можна було оглядати безперешкодно. У процесі перебудови тільки центральний неф мав залишатися недоступним для публіки, тому, щоб не заважати Богослужінням і не зачиняти собору св. Петра вдень, усі роботи відбувалися вночі. Але й на період роботи Собору в 1962 – 1965 роках віряни мали туди доступ: храм зачиняли для відвідувачів лише з 9:00 до 12:30, поки тривали засідання.

Спершу планували встановити рухомий вівтар, аби переносити його в центр, коли це потрібно для соборних Богослужінь, і забирати на час засідань. Але папі Йоанові ХХІІІ ця ідея не сподобалася: він хотів мати постійний вівтар для "спільнотної Меси", якою починався б кожен робочий день Собору, щоб у центрі собору – як буквально, так і символічно – завжди було Слово Боже. Такий постійний вівтар із рукописним Євангелієм 1472 року встановили безпосередньо перед папським троном, у центрі залу, де починалися трибуни.

За практичністю не забули й про естетичний бік. Горизонтальні поверхні рядів сидінь і трибун вкрили шаром гуми, а в проходах постелили червоні килими. Для декорування були вибрані традиційні для собору св. Петра тканини: дамаст і оксамит із золотою оздобою. Доповнили інтер’єр зали гобеленами XVI століття з Ватиканського музею; на особливе побажання папи, який хотів, щоб у залі було зображення Богородиці, за його троном повісили гобелен зі сценою коронування Марії. Центр собору св. Петра прикрасили мозаїкою з папським гербом, іменем Йоана XXIII і датою відкриття Собору. Цю мозаїку роботи Джакомо Манцу досі можна побачити в храмі.

За матеріалами "Історії ІІ Ватиканського собору" під редакцією Джузеппе Альбердіго

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/