ЄВХАРИСТІЙНІ ЧУДА

Переміна гостії на шматочок людської плоті, а месального вина – на людську кров, багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення… Історія Церкви знає понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією.

Ці чудеса стаються у хвилини сумнівів щодо справжньої присутності Христа в Пресвятих Дарах, під час спроб профанації, – але також і як нагорода за віру та любов.

Тіло і кров

Першим євхаристійним чудом вважається переміна гостії та вина у частки тіла й крові в італійському монастирі в Ланчано, провінція К’єті, що розташувалася над Адріатичним морем (VIII століття). У тамтешньому монастирі отців-василіан одного зі священиків мучили сумніви щодо присутності Ісуса Христа під видами хліба й вина. Ці сумніви якось напали на нього безпосередньо під час Святої Меси, яку він саме відправляв. І щойно він закінчив промовляти слова консекрації, як гостія видимо перетворилася на шматочок людської плоті, а вино стало справжньою кров’ю. Монах повідомив про це своїх співбратів. Звістка рознеслася по околиці. Було виготовлено спеціальний релікварій, у якому Тіло та Кров зберігаються донині. Кров за цей час перетворилася на шість грудочок, а Тіло залишилося незмінним. 1970 року було проведено ретельні дослідження чудесної Євхаристії. Дослідники ствердили, що Тіло є фрагментом, що походить із людського серцевого м’яза, без будь-яких слідів консервації, а Кров належить до першої групи (АВ).

Підтверджені випадки євхаристійних чудес походять головно з Італії, де за період між 1000 і 1772 роками їх було зареєстровано 16. До найславетніших із них належать події в Трані (1000 р.), Феррарі (28 березня 1171), Алатрі (1228), Флоренції (30 грудня 1230 і 24 березня 1595), Больсені (1264), Оффіді (1283), Мацераті (25 квітня 1356), Турині (6 червня 1453), Асті (25 липня 1535 і 10 травня 1718), Сієні (14 серпня 1730) і Сан-П’єтро а Патьєрно (27 січня 1772).

Одна з останніх подій такого роду зафіксована 1984 року у Ватикані під час Євхаристії, коли блаж.Йоан Павло ІІ уділяв святе Причастя групі прочан з Азії. Коли одна кореянка приймала Причастя, гостія перетворилася на шматочок тіла. Святіший Отець у глибокому мовчанні благословив жінку і продовжив причащати присутніх.

Чуда переміни ставалися заради зміцнення віри людей в істинну присутність Христа під час консекрації. Відбувалися вони також і тоді, коли Пресвяті Дари зазнавали профанації. Одна жінка в Аугсбурзі (1194) вирішила тримати гостію у себе вдома. Вона прийняла Святе Причастя, але не проковтнула його, сховала в хустинку і принесла до хати. Минули роки, і ця жінка, яку мучили докори сумління, зізналася священикові в тому, що вона скоїла. Той же, відкривши зроблений нею релікварій, побачив, що гостія перетворилася на частку плоті.

Також і профанації, скоєні ненавмисно, з недогляду, недбальства або бездумності самих священиків, ставали приводом для видимої переміни Пресвятих Дарів. У Сієні 1330 року одного священика покликали до хворого. Він похапцем збирався і вклав гостію поміж сторінками Бревіарія. Довкола гостії на папері відбилися криваві сліди. Один із цих аркушів зберігся донині.

Євхаристія має також і силу зцілювати. Священик-домініканець, о.Франциск Лерм, про якого до наших часів дійшло небагато інформації, з плином часу втрачав зір, аж доки став повністю сліпий. На молитві він виблагав собі чудо й отримував дар зору тільки на час відправлення Святої Меси.

Інколи в гостії бачили постать дитини або молодого чоловіка. Таке чудо сталося в тодішній Польщі часів третього розподілу, у місцевості Дубно (сьогодні це територія України). 1867 року там проводили 40-денний молебень, а під час адорації вірні помітили, як зі Святих Дарів несподівано стали вистрілювати сяючі промені. За мить у центрі сяйва з’явилася постать Спасителя. Це чудо тривало до кінця молебню, і його бачили всі, зібрані у храмі.

Найдосконаліша їжа

В історії Церкви не менш відомі й чуда, звані євхаристійними постами. Люди, які отримують цю благодать, спроможні тривалий час – інколи цілими роками – жити, не потребуючи їжі. Їхнім єдиним джерелом існування залишається Святе Причастя.

Однією з перших, про чий євхаристійний піст збереглися історичні свідчення, документи, була французька сільська дівчинка Альпе, яка жила на початку ХІІІ століття. Після численних тяжких хвороб її паралізувало, а єдиною їжею для неї залишилася Євхаристія. До неї прибували численні прочани, зокрема і з князівського роду, а Церква офіційно дослідила цей випадок і визнала його чудом. По смерті Альпе була беатифікована.

Багато документованою є історія св.Миколая з Флюе (Швейцарія), який жив наприкінці XV століття. Він походив із сільської родини; брав участь як солдат у чотирьох воєнних кампаніях. Повернувшись, одружився і став батьком десятьох дітей. Як минуло чверть століття, дістав згоду дружини на те, щоб розпочати життя пустельника в долині поруч. Там він, знаний як брат Клаус, провів 20 років, не вживаючи ані їжі, ані пиття. Він єдино лише приступав раз на місяць до Святого Причастя.

За наших часів такою людиною, що кількадесят років живилася винятково Євхаристією, була відома французька містичка Марта Робен (1902-1981). Ціле життя вона провела у своєму рідному селі – Шатонеф-де-Галор, що поблизу Ліона. З дитинства була побожна і погідна. У 16 років захворіла на запалення мозку, 15 жовтня 1925 р. в акті ввірення віддала себе Богові повністю. 1926 року її тіло було паралізоване, від 1928 р. вона вже не могла навіть спати і ковтати, отже, нічого не їла і не пила – упродовж 51 року її їжею була лише Євхаристія. Марта Робен 2 жовтня 1930 року отримала стигмати – знаки Христових Страстей на своїх долонях, стопах на чолі й на боці. Щотижня вона переживала у своєму тілі та душі Страсті Христові. У липні 1942 року втратила зір.

Лежачи паралізована понад півстоліття, Марта Робен постійно жертвувала себе Богові. Вона казала, що "кожне життя є дорогою через Голгофу, і кожна душа – це Гетсиманський сад; там кожна людина має в тиші пити чашу свого життя. Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа в цьому світі – це «гостія» (…) Гостія вашої Меси – то ви самі; ви, тобто все те, чим ви є, що маєте і що робите".

Марта Робен відіграла надзвичайно важливу роль у новітній історії французької Церкви. Вона була духовним провідником багатьох відомих людей, лідерів нових католицьких спільнот, що поставали в цій країні. Безпосередньо з її натхнення постали "Вогнища Любові" (Foyers de Charité). Перше "Вогнище" заснував на прохання Марти її майбутній сповідник о.Жорж Фіне (1898-1990) з Ліона. Нині вони діють у 40 країнах світу.

Отримати Причастя з рук Господа

Святі, які з різних причин були на деякий час позбавлені можливості приступати до Святого Причастя, отримували благодать приймати його чудесним чином. Одним із таких святих був Станіслав Костка (†1568). Поки тривало його приготування до вступу в Товариство Ісуса, він захворів і був змушений зупинитися в будинку одної родини, у людей приязних, але лютеран за віросповіданням. Вони не погодилися на те, щоб до їхнього дому прийшов священик із гостією. Юний Станіслав ревно молився до св.Варвари, покровительки Таїнства Покути і Святого Причастя в годину смерті. Свята з’явилася йому в супроводі ангела і принесла Євхаристію.

Домініканські перекази кажуть про схоже чудо, яке сталося з наймолодшою святою цього Ордену, 11-літньою Імельдою. Був 1333 рік. Імельда вже рік як належала до Ордену. Її прийняли з величезним спротивом, але хоч і прийняли, та, з огляду на юний вік, не допускали до Святого Причастя. Імельда дуже страждала, щодня спостерігаючи, як інші сестри приймають Євхаристію. У день її смерті сталося чудо: гостія повисла над головою дівчинки. Монахині, які були свідками цього, звернули увагу священика, який відправляв Святу Месу, на те, що діялося. Він підійшов до дівчинки, торкнувся гостії над її головою і, взявши її з повітря, причастив Імельду. Молоденька домініканка померла за хвилину після прийняття Святого Причастя.

Дар сліз…

Деякі святі отримали дар сліз за гріхи – за власні або як участь у стражданнях Ісуса Христа. Під час Євхаристії вони плакали на прославу Бога і як відшкодування Йому за гріхи. Найбільш знаною з-посеред них є св.Клара (†1253). Інший святий, Фелікс із Канталіче (†1587), так сильно плакав, відправляючи Святу Месу, що не міг вимовляти месальних молитов.

Окрім дару сліз, Бог нагороджував святих за їхню надзвичайну любов до Ісуса Євхаристійного, даючи їм сяючі німби, відблиски ніби від вогню та екстази. Ці чуда були зафіксовані, зокрема, у життєписі св.Ігнатія Лойоли, засновника Ордену єзуїтів.

Екстази, що їх переживали святі, споглядаючи Пресвяті Дари, інколи супроводжувалися левітаціями, тобто піднесенням у повітря. Святий Йосиф із Купертіно (†1663), чиї майже щоденні левітації численно задокументовані, навіть став покровителем тих, хто подорожує повітрям.

Підготував о. Маріуш ВОЗНЯК ОР

ФОТО:

Релікварій у Ланчано

Причастя святого Станіслава Костки

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/