ДИХАННЯ БОГА

Отець Вікентій Ошіда – постать, радше мало нам відома; але гадаю, що не тільки в контексті міжрелігійного діалогу варто з ним познайомитися ближче. У цій короткій статті я намагатимуся представити брата-домініканця, який походив із далекої Японії.

Шігето Ошіда, народжений 1922 року, сам про себе казав так: "Я буддист, який зустрів Христа". Його підхід до життя змінився після того, як його врятували, коли він почав потопати, купаючись у морі. Цей досвід став різновидом осяяння, яке поставило перед ним питання про сенс життя. Увінчанням пошуків став вступ в Орден Проповідників 1951 року.

Орденське навчання Ошіда відбув у Канаді. У 1960-х роках заснував малу спільноту ("соан") у місцевості Такаморі, що означає "високий ліс", за 150 км від Токіо.

Японська назва "соан" означає монастир, де члени малої спільноти (упродовж довгих років там мешкали о.Ошіда і три сестри-домініканки) живуть як бідні сусіди, практикуючи простий стиль життя: фізична праця, тривалі медитації, а в центрі всього – Свята Меса. Один із моїх співбратів, який побував у о.Ошіди, розповідав, що Євхаристія, яку правив цей японець-домініканець, насправді була неймовірним переживанням, величчю простоти і глибиною зустрічі, що немовби променіла з цілої Літургії, у якій не бракувало часу на тишу, повну споглядання. Отця Ошіду можна слушно визнати піонером міжрелігійного діалогу, але він сам волів вживати вираз "зустріч у глибині", аніж "діалог", оскільки не хотів, щоб до конкретних слів чи виразів прив’язували надмірну увагу.

Спільнота в Такаморі була відкрита для всіх, і кожен був у ній бажаним гостем – як християни різних конфесій, так і члени різних релігій, а також і ті, хто шукав духовну дорогу або просто потребував допомоги в особистих проблемах. Власне кажучи, у тій спільноті життя будувалося на чотирьох принципах:

- Відкритість на все, що створює таку атмосферу, у якій кожен намагається бути насправді собою, без масок, у простоті буття.

- Відкинення особистої та спільної власності, наскільки це можливо, та обмеження у володінні тим, що абсолютно необхідне для щоденного життя. Рівень життя у спільноті має бути не вищим за рівень життя більшості довколишніх мешканців: низький столик, подушки для сидіння на землі, поличка. Для сну в цій пустельні достатньо розгорнути тонкий матрац, простирадла й наволочку на підлозі.

- "Хто не встане о 5:30 на сигнал дзвіночка, не є частиною соану". Це заклик для кожного, щоб у своїх рішеннях керувалися почуттям відповідальності перед спільнотою і перебували в її розпорядженні, особливо ж були охочі до праці й відкриті на те, що потрібне саме цієї миті.

- Спільнота не має тривалих планів, усі живуть теперішнім, залишаючи Богові турботу про наступний день. "Буденність є тим, із чим щодня стикається наше життя".

Цей японський домініканець описував соан як "саме життя, як дихання, яке поглиблює кожний день, стараючись наблизити нам своє Божественне джерело. Життя, що плине, мов ріка, завжди вперед, без будь-якої частини, яка може зупинитися, не затримуючи нічого для себе". Аби зрозуміти тонкощі таких зворотів, треба знатися на головних засадах традиційної японської культури. З одного боку, тут висловлена велика любов до природи і прагнення жити в єдності. З іншого боку, тут присутній "дух дзен", що його отець Ошіда визначав так: "Це стан – а радше путь до певного стану, у якому все, що існує, сприймається з точки зору, що перебуває поза нами, у Божому світлі. Дзен скерований до поглиблення внутрішньої тиші, це шлях умирання в собі, умирання у Слові Божому, так щоб дозволити Божому диханню себе нести". Наголосимо, що отець Ошіда зростав як буддист і практикував дзен до того дня, коли зустрів справжнього християнина і пережив присутність Христа в цій людині.

Для нього це було духовне потрясіння. Переживання було таке сильне, що він став християнином і вступив до домініканців. Він часто повторював: "Я ніколи не пробував інтегрувати дзен у своє християнство. Дзен є невід’ємною частиною моєї душі й мого тіла від моменту народження. Якщо ця інтеграція в мені й настала, то створив її сам Христос, без моєї участі".

Повертаючись із новіціату домініканців у Канаді, о.Ошіда пережив повернення туберкульозу, який кілька разів ставив його на межу смерті: "Хвороба – мій гуру, мій духовний учитель, вона зробила мене піддатливим матеріалом у руках Бога. Це був такий момент, який передусім показав мені потребу віднайти мою автентичність як людини, народженої в країні, що має власну історію, цивілізацію і традиції".

Цього японця-католика часто просили поділитися розповіддю про свій духовний шлях; шляхетне мовчання дзен давало йому віру в людину, яка померла на хресті, проголошуючи універсальне прощення. "Прощення є мовчанням у глибині душі, – пояснював він. – Аби зберегти мовчання в тиші, потрібно увійти в лоно Бога".

Смерть Ошіди є найкращою ілюстрацією християнських можливостей у містицизмі дзен. У монастирі Такаморі в останні дні свого життя він проводив багато часу, споглядаючи барвисте осіннє листя на довколишніх пагорбах. Дивлячись, як листя, сповнене якоїсь витонченості, опадало на землю, він вимовив слова, які залишилися на його вустах аж до останнього подиху: "Бог прекрасний! Амінь, амінь!" По смерті, яка настала 6 листопада 2003 року, його обличчя променіло красою і миром.

Маріуш ВОЗНЯК ОР

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/