ТАЇНСТВО СВЯЩЕНСТВА

Рукоположення є таїнством, завдяки якому місія, довірена Христом своїм апостолам, продовжує сповнюватися в Церкві до кінця віків. Це таїнство апостольського служіння, призначене для провадження та спасіння інших. Ті, які приймають Таїнство Священства, є слугами Церкви, скерованими на служіння, щоби спасительна дія Бога через Христа будь-якої миті людської історії доходила до людини, як щось справжнє, реальне і видиме.

Церковне служіння, встановлене Богом, виконується у різних станах. Таїнство Священства має ступені: єпископ, пресвітер, диякон.

1. Єпископські свячення – повнота таїнства Рукоположення. Це саме їм належить перше місце за давньою Традиції Церкви. Поставлені в єпископство через наступність і спадкоємність, яка тягнеться від початків, вони вважаються тією виноградною лозою, завдяки якій передається апостольське насіння. ІІ Ватиканський Собор вчить, що через Єпископське свячення вділяється повнота Таїнства Рукоположення, яке, за літургійною традицією Церкви та висловлюваннями святих Отців, є назване найвищим священством, повнотою священичого служіння.

2. Пресвітери – це співпрацівники єпископів. Христос, якого послав Отець у світ, через апостолів зробив єпископів – їхніх наступників – учасниками своєї місії. Своєю чергою, єпископи законно передали обов’язок свого служіння пресвітерам підпорядкованим чином, щоб ті стали співпрацівниками єпископського стану у виконанні апостольської місії, довіреної Христом. Пресвітери, хоч не мають найвищого ступеня свячень і у виконанні своєї влади залежні від єпископів, однак з’єднані з ними священичою гідністю, силою Таїнства Рукоположення.

3. Диякони – це помічники єпископів та священиків. На нижчому ступені ієрархії перебувають диякони, на яких покладають руки не для священства, а для служіння. Під час свячення диякона лише сам єпископ покладає руки, виражаючи таким чином те, що диякон особливо зв’язаний з єпископом у завданнях свого служіння. Їхні обов’язки – це допомагати єпископам і священикам під час відправи Святої Літургії – Євхаристії, роздавати Причастя, асистувати під час Таїнства Подружжя, проповідувати Євангеліє, відправляти похорон, уділяти Таїнство Хрещення та віддаватися різним послугам милосердя.

Прийняти Таїнство Рукоположення може лише охрещений чоловік. У середньовіччі була довга дискусія з питань, чи пресвітерами мають бути лише чоловіки, і справа закінчилася тим, що Церква не лише забороняє свячення жінок, а й визначає їх автоматично недійсними.

Блаженний папа Йоан Павло ІІ в прикінцевих положеннях Апостольського послання Ordinatio Sacerdotalis від 24 травня 1994 р., стверджує: "Відповідно до того, щоб назавжди розсіяти усі сумніви з питання, яке має велике значення і стосується Божественного устрою Церкви, в силу мого служіння, стосовно утвердження братів (пор. Лк. 22,32), проголошую, що Церква у жодному разі не має права уділяти таїнства Священства жінкам, а також проголошую, що це рішення є остаточним для усіх віруючих Церкви".

Усі священнослужителі у Римо-Католицькій Церкві обираються серед віруючих чоловіків, які живуть неодруженими і хочуть дотримуватися неподільної посвяти свого життя Господеві та Його справам, віддаючи себе повністю Богові, Церкві та людям. Такий спосіб служіння називають целібатом.

У традиції Східних Церков лише єпископа вибирають з неодружених, а от на дияконів і священиків можна висвячувати одружених чоловіків. Натомість є можливість вибору служіння у священстві: або у целібаті, або одруженим. Але прийнявши рукоположення, такий чоловік уже не може взяти шлюб.

Свячення дає право діяти як представник Христа, Голови Церкви у потрійній функції: Священика, Пророка й Царя. Рукоположений стає знаряддям Божим для проведення та добра Церкви. Папа Римський Бенедикт XVI так пише про священство: "Це служіння, в якому ми повністю віддаємо себе іншим, навчаємо того, що не виходить від нас, мовою Церкви називається Таїнством. Таїнство означає: я передаю те, чого сам дати не можу, я роблю те, що від мене не залежить, я покликаний і несу те, що Інший передав мені.  Тому ніхто не може назватися священиком сам по собі, також жодна спільнота не може за своєю ініціативою призвати когось для цього служіння…"

Сьогоднішній світ дуже потребує святих, жертовних, мудрих пастирів. Світ зі своїми принадами стоїть на великій перешкоді у прийнятті так серйозного рішення бути священиком, слугою вівтаря Господнього. Молімося, щоб Господь послав добрих робітників на свої жнива. Не жаліймо, що наші сини стануть лицарями Господа, пастирями нашого народу, щоб не забракло світла, яке вони мають нести посеред нас, на нашому шляху до вічності.

Отець Франциск Петро БОТВІНА OFM

"КВ" в електронному форматі

Приклади випусків за 2011 р. - тут  files.mail.ru/8PPUP6

І півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6

При передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/