11 березня 2011
р. в Залі Благословень Апостольського Палацу у Ватикані Бенедикт XVI провів
традиційну зустріч з кліром римської дієцезії. Подаємо фрагмент цієї зустрічі,
що відбувалася у формі Lectio Divina.
Ми чули уривок з
Діянь Апостолів (20,17-38), де святий Павло говорить про священиків Ефесу; святий
Лука навмисно наводить цей фрагмент про апостола, чия промова є присвячена не
лише ефеським пресвітерам, а священикам усіх часів […]
В уривку про
неминуче мучеництво є одна фраза, над якою я хотів би трохи замислитися – вона
дуже важлива: "Зважайте [не спіть, пильнуйте, чувайте – у цьому місці
український переклад відрізняється від італійського – прим.перекл.] на самих
себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли
Церкву Божу, що її він придбав кров’ю власною" (28). Почнімо зі слова "зважайте
– не спіть". Колись я присвятив катехизу Петрові Канізію, апостолові
Німеччини за часів Реформації, і мені запам’яталася одна його фраза, слова його
тужливого волання: "Спогляньте, Петро спить – Юда жирує та шаліє".
Ось що змушує нас замислитися: що відбувається, коли добрих бере дрімота? Папа
Пій XI казав: "Головна проблема наших часів не в тому, що діють лукаві
сили, а в тому, що сплять добрі". "Чувайте": подумаємо про те,
як Господь у саду Гетсиманському двічі каже своїм апостолам "не спіть!",
а вони – сплять. "Не спіть", – каже він нам; то ж намагаймося не
спати, а насправді бути готовими до Божої волі, до Його Слова і Його Царства. "[Не
спіть, чувайте] Зважайте на самих себе": це стосується також і пресвітерів
усіх часів. Трапляється, що, діючи з добрими намірами, хтось забуває про свою
душу, про власне духовне життя, про своє буття з Христом. Святий Карло Борромео
у читанні Бревіарія в день його літургійного спомину щороку повторює нам: ти не
можеш бути добрим служителем для інших, нехтуючи своєю душею […]
Ще два пункти тут
є дуже важливими. Насамперед: "Дух Святий поставив вас", тобто
священство – це не та сфера, де хтось набуває фаху чи дуже корисної та чудової
професії, яка йому подобається, і він її обирає. Ні. Ми поставлені Духом
Святим. Тільки Бог може зробити нас священиками, тільки Бог вибирає своїх
священиків і, якщо ми вибрані, ми вибрані Ним. Тут зі всією очевидністю
виявляється сакраментальний характер священства, яке не є професією, що існує
буцімто лише тому, що має ж хтось керувати справами і проповідувати. Це – вибір
Духа Святого, і у цій волі Святого Духа, волі Божій ми живемо.
По-друге: "поставив
вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу". Тут використане грецьке слово episkopos. Святий Павло говорить про
пресвітерів, але називає їх episkopoi.
Episkopoi – це ті, які наглядають і
несуть адміністративну відповідальність, спостерігаючи перебіг справ. Християни
перейняли це слово в язичницько-християнському середовищі, описуючи ним обов’язки
пресвітера, священика, але, природно, значення його одразу ж змінилося. Термін episkopoi почав одразу ж ототожнюватися зі
словом "пастирі". Тобто наглядати і пасти, виконувати роботу
пастухів: справді, вони стали "пасти" Церкву Божу; це розумілося так,
що вони несли відповідальність за інших у любові до Божого стада. І не
забуватимемо, що на стародавньому Сході "пастух" був титулом царів:
вони – пастирі стада, що ним є народ. Згодом Христос-Цар, будучи справжнім
царем, суттєво перетворить це поняття. Він – Пастир, Який став агнцем і дав
себе вбити за інших, аби захистити їх від вовка; пастир, для якого головний
сенс полягає в любові до цього стада, і тим сам він оживлює його, годує і
захищає. Напевно, ось два головні сенси обов’язків "пастиря": годувати,
передаючи Слово Боже і захищати – молитвою і працею всього свого життя. Після
пастирів, інше значення, яке Отці вбачають у християнському слові episkopoi, – "той, хто наглядає",
проте не як бюрократ, а "з погяду Бога", зрушений прагненням
божественної висоти і в світлі Бога він бачить цю маленьку спільноту Церкви. Це
важливо також для пастиря Церкви, для священика: episkopos – той, хто дивиться "з погляду Бога", прагне
дивитися з висоти, керуючись не власними вподобаннями, а міряти божественною
міркою, так, як судив би Бог. Дивитися з Господньої висоти, щоб любити з Богом
і в ім’я Його.
"Що її він
придбав кров’ю власною". Тут формулюється теза про стрижень Церкви. Церква
– це не організація, яка сформувалася поступово; Церква є народжена на Хресті.
Син відкупив Церкву Хрестом, і не тільки Церкву нинішню, але Церкву всіх часів
[…] Ця Церква є не тільки богодана і божественна, а також дуже людська, як це
видно зі слів "ввійдуть поміж вас вовки хижі" (Діян 20,29). Церква
постійно перебуває під загрозою, завжди існує небезпека, протидія з боку
диявола, який не згоден з присутністю в людстві нового Божого Люду. Тому не
варто дивуватися, що постійно виникають труднощі, що постійно на ниві Церкви
трапляється бур’ян. Це завжди було і завжди буде. Але ми з радістю маємо
усвідомлювати, що істина є сильніша за брехню, любов є сильніша за ненависть,
Бог є сильніший за всі ворожі йому сили.
Бенедикт XVI
Ватикан, 11
березня 2011 р.
(Скорочений
переклад "КВ")
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При передрукуванні
обов'язкове активне гіперпосилання на http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар