Наймолодша домініканка, блаженна Імельда, померла у віці 11
років. За рік до смерті вона вступила в монастир. Колись розуміли, що дитина здатна
глибоко переживати і приймати зрілі рішення. Зараз ми так інфантилізуємо дітей,
що іноді забуваємо, що вони є людьми.
Легенда про блаженну Імельду говорить про рівноправ’я дитини
в стосунках із Богом. Це зворушливий опис того, чим може бути людська туга за
Всевишнім.
Блаженна Імельда Ламбертіні померла 1333 р. незабаром після
прийняття Святого Причастя.
За Яцеком САЛІЄМ ОР
На десятому році життя Імельда розпочала невтомну й
напружену духовну працю. Ранні, але які ж правдиві та солодкі були ці плоди
чеснот. Тільки дівчинка побачила чарівність цього світу і святість
батьківського дому, а вже вирішила від них відмовитися. Вона вирізнялася від
інших зрілим і впевненим рішенням відкинути все минуще і безвартісне. Імельда
хотіла відійти від людського і вибрала добровільну бідність, чистоту та
слухняність, вирішила увійти в чернечу сім’ю.
Вона повинна була про це просити й плакати, благала
настоятелів, аж нарешті їй дозволили увійти в родину святого Домініка. Імельда
вступила до монастиря під Болоньєю. Це було славетне місто, свого часу
посвячене св. Йосипу отцями-сервітами. Дівчинка завзято віддавалася духовним
вправам чернечої дисципліни, угамовуючи внутрішні зрушення, приступаючи до
молитви, виконуючи тяжкі обов’язки, навіть ті, до яких не була пристосована.
Інші черниці, що були старші від неї роками і більш досвідчені, свідчили, що
вона завжди випереджувала їх у завзятості.
Особливо побожні відчуття Імельда мала до Євхаристії. Під
час святої жертви (а це було щодня) вона з великою увагою переживала її
найглибші тайни, а доказом її любові були сльози. Особливо вона страждала тоді,
коли інші підкріплювалися небесною їжею, а їй, з огляду на вік, це було
заборонено. Бо так вирішили сповідники, які брали до уваги її юний вік, а не
чесноти, побожність, скромність і мудрість.
Та вона, яка такою гарячою любов’ю полюбила Бога, не чекала
довго на сповнення своїх прагнень. Бог розсудив справу: врахувавши не вік, а
чесноти, Він зрівняв Імельду з іншими, бо була вона гідна цього. І це підтвердило
надзвичайне чудо.
Одного дня, коли всі черниці приступали до святого причастя,
а Імельді це було, як завжди, заборонено, то вона, страждаючи, молячись і
плачучи, прагнула Господа. Раптом люди зауважили, що Божа гостія спустилася з
неба та зависла в повітрі над головою дівчинки. Навіть не потрібно згадувати, з
яким духовним станом і якими чулими словами та визнаннями Імельда говорила до
Христа. Її подруги, здивовані незвичним явищем, ледь вірили своїм очам. Нарешті
отямившись, вони сказали про це священику, який служив Месу. Священик прийшов, усе
побачив, поклав святу гостію на патену і, розпізнавши в цьому знак і волю Божу,
подав гостію Імельді.
Отже, Імельда з насолодою спожила Божу трапезу, якої так
прагнула, за якою так довго тужила. Хіба ж можна було цю невимовну радість
передати словами, прийняти та витримати? Тому прикрила вона з утіхою свої очі,
наче заснула, і віддала свій дух Улюбленому, бо її дух, закритий у смертному
тілі, не міг довше зносити таких великих утіх.
За мотивами стародавньої домініканської легенди
"КВ"
в електронному форматі
Приклади
випусків за 2011 р. - тут files.mail.ru/8PPUP6
І
півріччя 2012 р. - тут files.mail.ru/XVRWF6
При
передрукуванні обов'язкове активне гіперпосилання на
http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар